Шляхи Христа

Ісус Христос та його апостоли часто посилались на святе писання, яке було добре відоме їх сучасникам. В першу чергу це був Старий Заповіт. Він має історію створення світу, книги з єврейської історії, законодавчі положення, твори пророків, псалми, апокрифи і т.д. Ісус і апостоли відзначали, що вони не заперечують змісту попередніх одкровень, але тим не менш, явились не тлумачити писання, а показати, що жити пора у безпосередньому контакті з Богом і Христом. (Див. також «Основи етичних цінностей» і основну частину). Завдяки цьому з’являється нове бачення життя, відмінне від Старого Заповіту.

Хоча і справа Христа на той час була можлива в такій формі тільки на фоні віри в Бога і надії на основні зміни, які торкаються всього світу, як було заявлено пророкам в Ізраїлі, але цілком можливо, що з того часу християнська основа була вироблена і на базі інших релігійних традицій крім Старого Заповіту. Цим шляхом намагався йти Мані, засновник руху маніхейців, яке отримало широке розповсюдження в Азії. Згодом їх стали переслідувати і практично повністю винищила офіційна церква. Для Мані вихідною точкою був персидський культ Заратустри, до речі, також монотеїстичний. Наскільки йому вдалось показати справжню роль Христа чи наскільки йому це вдалось через ізольованого від зовнішнього світу характеру його вчення, незважаючи на його високий рівень, - інше питання, яке ми тут розглядати не будемо.

Єврейська релігія (іудаїзм) у доповнення до єврейського священного писання породила такі документи, як правовий кодекс (мішна) і коментарі (гемара) до Талмуду в вавилонській та ієрусалимській версії, а також основні праці певних течій, особливо містично-езотеричних, - твори кабалістики «Сефер Зохар» і «Сефер Ецира». Останні два писання датуються 13-м сторіччям, але можуть бути записом і більш ранніх вірувань. Дещо в них навіть нагадує Давній Єгипет. Єврейська містика існує донині.

«Бог Авраама» був пізнаний як особистий Бог сімейства, роду і народу, так і як Бог всесвіту. Ця віра прийняла строго монотеїстичну форму, до котрої завжди призивали пророки, лише з часом.*
Бога у Старому Заповіті спочатку називають Елохім, що у перекладі означає «божественні духи (створіння)». Однак Бог не виступає там як якась матеріальна інопланетна субстанція, яка проводить генетичні експерименти на людях, як сьогодні пишуть в багатьох книгах. Всі проблеми у розвитку Землі виникли на наступних етапах. «Аллах», як ісламське ім’я Бога – з доісламської арабської «ал-ілах» має навіть, як семітське слово, майже напевно таке саме походження як ім’я «Елохім», одне з імен Бога в книгах Мойсея (на івриті).

Ім’я Яхве/ Єгова/ JWHW з’являється у Старому Заповіті пізніше. Містики і духоведи на зразок Лорбера і Штайнера вважають, що у міру приближення Бога до людей протягом епох з’явилась можливість чуттєвого сприйняття Бога в образі Єгови. На жаль, у перекладах замість різних імен Бога, якими його називали в оригіналі, використовувалось одне й те саме ім’я. Через це стає неможливим побачити відмінності у чуттєвому сприйнятті Бога людьми різних епох. Перше справжнє збагнення Бога в образі Єгови згодом спотворилось через людську суб’єктивність. Часом духовно нерозвинутих людей, які знаходились у полоні ненависті, могли вводити в оману негативні істоти. Таким чином, не всі історії Старого Заповіту, можливо, відносяться до Яхве чи до JHWH, якщо користуватись поясненням Хуртака. Але це не означає, що будь-яка подія Старого Заповіту можна проаналізувати, виходячи з людської логіки сьогоденного суспільства. Богу видніше, що і коли робити, що і навіщо вимагати від людей.

Заратустра.

Мораль на духовному шляху:
Моральні цінності схожі з цінностями решти світових релігій: «блаженні справи, блаженні слова, блаженні справи». (...).
В християнстві Ісус Христос допомагає віруючому встановити зв’язок з Богом. Послідовники Заратустри, як правило, погоджуються, що у кожного своя релігія; тому вони не намагаються переконувати людей в їх вірі.

Мані (216-276) намагався пов’язати християнське вчення з давньою релігією Заратустри. (…) Ми не будемо давати тут оцінку цій спробі, див. детальний текст на англійській чи німецькій мові.

Ця стаття є внеском в краще взаєморозуміння між релігіями і в мирний «міжконфесійний діалог» в тому ключі, як це має місце вже протягом багатьох років. Ці примітки не претендують на роль характеристик ісламу в цілому, тим більше що в ісламі існує різні богословські напрямки.

Коран*) та інші релігії, засновані на святому писанні.
Іслам означає «підкорення волі Божій».
Священне Писання ісламу – Коран – розглядається як божественна інспірація, передана пророку Мухаммеду Богом і ангелом Гібрілом, який може асоціюватись з відомим в християнстві архангелом Гавриїлом. Зовсім точно, що Корану як би відводиться центральна роль. Крім того, в інтерпретації Корану грають роль інші традиції (сунна; дослівно: «звичка»), які передані з часів пророку (Хадіт). Сам пророк у своїй індивідуальній поведінці є людиною, а не Богом. Варто відмітити, що, як і серед християн, є мусульмани, як не мають достатні знання про Священне Писання.

Пророк вважається посланцем на «час» (чи проміжок часу), в який посланці не з’являються (сура 5,19*). Відносно вчення пророка Мухаммеда Коран проводить відмінність між «людьми Книги» (людьми Писання) і «невіруючими». Під «людьми Книги» маються на увазі, зокрема, іудеї і християни, які наряду з мусульманами сягають однієї і тієї ж традиції, а іноді і послідовники Заратустри (сура 22, 17*). Далі Коран визнає цілу низку «пророків», які несли своїм народам чи своєму часу схожі за змістом вчення про єдиного Бога, потойбічного суддю і необхідності молитви (наприклад, сура 6, 83-92, сура 7, сура 4, 136*). Поки люди, які належать до цих релігій, продовжують вірити у всезагальні основи, навіть Коран не відносить їх до невірних (сура 5, 48* і т.д.).
Протягом перших сторіч ісламу на християн та іудеїв не було пливу щодо переходу в іслам (згідно вченню Корану: «В релігії не існує примусу» сура 2, 256*). 
Ібрахім (бібл. Авраам) вважається одним з «ханифів», наодинці безпосередньо знайшовши шлях до справжньої віри в єдиного Бога.
Аллах – в доісламські часи на давньоарабській «ал-ілах» - має, як семітське слово, те ж саме походження, що і «Елохім». Це ім’я Бога взято з єврейських книг Мойсея.

Ісус Христос в Корані.
Ісус згадується, окрім в Біблії, ще й у Корані (7 століття н.е.); з деякими схожостями і відмінностями. Слід зауважити, що Коран в багатьох місцях містить визнання Ісуса Христа як пророка і посланця Бога, а також як «слова» Божого і духу Божого (сура 4, 171), «створеного як Адам», хоча і не дає подальших роз'яснень (сури 2, 3, 4, 5…). У справжньому ісламі йому надається велика вага, ніж у сучасних християнських богословів, які бачать в Христі лише соціального реформатора. Єдине, що не приймає Коран – це вчення про Христа як сина Божого, яке вже у часи Мухаммеда розумілось дуже приземлено, і про святу трійцю. У ті часи християн, які могли би дохідливо пояснити справжній сенс цього вчення людям, які стоять на інших початкових позиціях, практично не існувало (див. суру 6, 101*). У «Посланні до Римлян» 1.4 говориться, що Ісус «був призначений» - не народжений – як носій сили Духа Святості. З мусульманською переконаністю в тому, що Бог не був народжений і не був причетним до народженням Ісуса, але створив його, християни можуть власне погодиться. Далі, поняття «Логос» (з грецького) – яке стоїть в Біблії саме для божественного походження або послання Ісуса Христа на Землю – в Євангелії переведено також як «Слово» (див. вище), це поняття в Корані використовується для Ісуса. Чи не приховані в інспіраціях Корану – також як і Біблії – таємниці, які до цих пір не були повністю розкриті ні мусульманами, ні християнами, так що вони ведуть даремну суперечку про поняття? І те, як християни представляють ці теорії, може бути сприйняте як «Вчення про багатобожество», чи не відповідає це тому ж образу, як учив сам Ісус: «Молитеся від імені мого (тобто зливаючись внутрішньо з Ісусом) отцю моєму (Богу)» (Біблія, Єв. від Івана 15:16). Все в житті Ісуса говорить про одного Бога, з яким він був тісно зв'язаний, і до якого саме він повинен вести людей.

Поняття «Логос» (у Євангелії від Івана 1 – «слово Боже», визначення, пов'язане з Христом) виступає в німецькому перекладі Корану від Парета незалежно від Ісуса, проте в інших виданнях Корану тлумачиться як «справа» Божа або «наказ» Божий (сура 13, 2 і 13, 11*).

Коран дивиться на Ісуса «як на Адама», створеного Богом з глини (сура 3, 59*), і веде мову про «посланця Господа» з Духу Божого, який сприяв непорочному народженню Ісуса Марією (Міріям) (сура 19, 17-22*). У християнському тлумаченні ангел Господа передає звістку про народження Христа від Святого Духу. В Корані також говориться, що Ісусу були додані сили Святим Духом / Духом Святості (сура 5, 110*).

Згідно з Кораном, юний Христос передбачив власне воскресіння (сура 19, 33*), хоча при цьому могло матися на увазі часто згадуване в Корані його повернення в день «страшного суду» (суд з воскресінням віруючих) (сура 4, 159*). У Корані також говориться, що Ісус живим вознісся на небо (сура 4, 157 -159*, сура 3, 55*).
Мусульмани і християни розходяться в питанні про тому, чи був Ісус розп’ятий перед своїм Вознесінням, помер і завдяки Богові здолав смерть – як говорять християни – або він був піднесений до неба без розп'яття, живим, як в це вірять мусульмани. Загальною, проте, є віра в те, що до часу свого вознесіння він зовсім не був «мертвий», а навпроти, як наприклад, учив людей.
Вже в сурі 3, 55 або 5, 48 значиться, «...я очищу його» і «...ви все повернеться до мене, і я (Бог) між вами вирішуватиму про те, в чому ви один з одним (в земному житті) не згодні були». Тому, чи не розумніше християнам і мусульманам не сперечатися, а спокійно чекати розкриття небагатьох таємниць, що залишилися досі нерозкритими.

Коран також містить згадки про воскресіння віруючих під час суду (сура 36, 77-83, сура 69, 13-37, сури 75, 99* і т. д.). Ісус тоді повернеться і стане свідком Писання для віруючих людей (сура 4, 159; далі сура 16, 89*). Тим, у тому числі і немусульманам, хто вірив в Бога і в судний день і поступав праведно, згідно з Кораном, можна не боятися великого суду (сура 2, 62; сура 4, 123-124; сура 7, 170*). Судний день є як згідно з Кораном, так і Біблії виключно справою Божою, а не справою людей, незалежно від того, хто вони: християни, мусульмани чи іудеї.
(Дані порівняння між релігіями не ставлять за мету піддати сумніву незалежність Корану).

Етичні основи трьох вищеназваних «Аврамових релігій» тісно пов’язані між собою. Заповіді є і в ісламі, хоча і не одним списком, серед іншого в сурі 17,22-39; сурі 5,38-40; сурі 2,188; сурі 4,135; сурі 2,195; і сурі 17,70* (людська гідність). Наприклад, Коран суворо і без усіляких виключень забороняє вбивати невинних (сура 5, 27-32*). Поняття «джихад» (гихад) означає тільки: «боротьба», поняття священної війни бере свій початок не із Корану, а із промов Мухаммеда і вчення ісламських правознавців. ***): «Великим джихадом» названа духовна і моральна робота над собою, над вдосконаленням власних далеких від Бога властивостей, їй надається велике значення, ніж іншим зовнішнім конфліктам. (Див. висловлення Ісуса: «Вийміть спочатку колоду з власного ока…» - це усунуло би ґрунт для багатьох зовнішніх конфліктів). «Джихад слова» - мирна пропаганда віри. «Джихад руки» - діючий, повчальний приклад віруючого. «Джихад меча» ще називають «малим джихадом», він допускається «без порушень» тільки для захисту віруючих, на яких напали (див. сура 2, 190*). Коран, однак, визначає ступінь «суворості» відношення до невірних (сура 48, 29*, сура 47, 4*).
Широко освітлюються традиційні правила у відношеннях між протилежними статями, у тому числі заборона на шлюби з людьми, які належать до інших релігій і т.п.

*) Посилання на Коран наведені за перекладом академіка І.Ю. Крачковського
( http://www.koran.ru/kr/index.html ). У різних перекладах (виданнях) Корану нумерація віршів неоднакова. Якщо посилання не співпадає зі змістом сури конкретного видання, треба подивитись попередню чи наступну суру. В тексті були використані ті цитати з Корану, які не допускали різнобою у тлумаченнях при перекладі. Значення цитат Корану було узгоджено з «Кораном, переклад і тлумачення Аделя Теодора Коурі, 2007 (німецький)», чий переклад знайшов широке визнання серед мусульманських проповідників і чий коментарій враховує традиційне тлумачення ісламських проповідницьких напрямків.

Серцевина оригінальних повчальних промов Будди, які лягли в основу буддизму хінаяни, складається у все більшому звільненні людини від всього, що не відноситься до її внутрішньої суті. Прагнення зовнішніх та внутрішніх почуттів, які ведуть до страждання, повинні вважатись «які не відносяться до Я» (анатта) і вгасати по мірі просунення по відповідному шляху в житті і пізнанні, розчиняючись і перетворюючись у стан нірвани. Цей принцип був неправильно зрозумілий виниклим згодом буддизмом махаони, хоча новий напрямок приніс певний прогрес, наприклад, у вигляді яскраво вираженого співчуття всім істотам, яке змінило повну відчуженість від мирських справ. Вищезгадане поняття, яке постійно зустрічається, «не-Я» тлумачилось так, ніби після зняття нашарувань з низьких егоїстичних якостей ніякого Я не може залишитись в принципі. Звідси буддизм хинаяни схильний вважати, що нірвана – це «ніщо», порожнеча. Однак навіть сам Будда, описуючи свій вищий досвід. говорив: «І я побачив… з часом нікчемність області «ні сприйняття, ні несприйняття», мені стало досконале ясно, і я просунувся на щастя відсутність сприйняття і відчуття, випробував його… І з того часу, після повного відключення «ні сприйняття, ні несприйняття», я набуваю відсутності сприйняття і відчуття і перебуваю в ній, і всякий вплив після того, як я все це мудро усвідомив, вичерпалося» (сутта Ангуттара-Никая 9.41).

Із співставлення видно, що Ісус Христос також закликає до очищення різних якостей людини і до того, щоб кожен починав з себе самого і не критикував інших (див. основну частину на сайті putichristovy.net). Він не ототожнює себе і своїх апостолів зі світом чи якоюсь мирською діяльністю, але говорить про свої справи так, ніби вони не належать світу цьому. Тим не менш, він жив і діяв в нашому світі, преображаючи світ як дріжджі тісто, з більшою визначеністю, ніж це було характерно для початкового буддизму (див. Іван. 17).

У висловленнях Ісуса і Будди про життя стільки багато збігів, що цей факт протягом століть у багатьох визивав припущення, що Ісус проповідував буддизм. Однак це не так. З рівним успіхом можна було би стверджувати, що він розповсюджував будь-яке інше вчення. У тексті основної частини роз'яснюється, що часткові збіги засновані на духовних реальностях, які логічно сприймаються всіма, що мають до них доступ, однаково, без запозичень один у одного.  Дійсне натхнення, врешті решт, бере початок у вічному джерелі, без якого воно не являє собою «щось», або «ніщо», або навіть «не ніщо» і т. д., або якщо воно спричиняє за собою звільнення, тим більше що само звільнення без натхнення не мало б жодного сенсу. Воно бере початок з того, що стоїть за всім, що у всьому сховано і, в той же час, набагато перевершує все. Із того, що не проявляється, але вже самодостатньо, і в кінці акту творення перевершить свій початок – тобто у тлінному сенсі дещо принаймні настільки же суперечливе, що Коан (парадоксальний афоризм для медитацій в дзен-буддизмі). Ніщо, що не можна осягнути теоретичними міркуваннями, навіть якщо людський розум поступово розвине необхідну гнучкість, щоб допустити хоча би непрямі спроби наблизиться до осягнення, чи щоб осягнути побачене.
Це – сильна сторона всіх релігій у сукупності по відношенню до суспільства матеріалістичного егоїзму, хоча вона, на жаль, недостатньо ефективно використовується. Не дивлячись на спільність і взаємні контакти, різні конфесії продовжують йти своїми, почасти дуже різними шляхами.

Іудаїзм і християнство додатково пов’язують людські якості, які потребують очищення, з поняття гріха перед Богом. Спочатку мова йшла про дотримання релігійно-етичних норм, грубо кажучи, про здолання всіх тих якостей, які відділяють нас від Бога. В наш час існує розхожа думка, яка поділяється більшістю буддистів, що в буддизмі немає Бога як такого. Тому спільні декларації з питань посилаються лише на загальне для всіх релігій поняття «вищої реальності», яка стоїть по той бік матеріального буття, що би не припускалось під нею різними релігіями. Принаймні, це не зовсім вірно. Будда ніколи не стверджував, що Бога немає, в свій час він лише обмежився передачею свідчень про шлях розвитку людини. На питання індуїстських жерців про Брахму Будда відповідав: «Я знаю Брахму, і Світ Брахми, і шлях, який веде в Світ Брахми, і знаю, як слідувати цим шляхом, щоб осягнути Світ Брахми» (Дигха Нікая, 13-та промова про духовний досвід, який не зводиться до знання індуїстської літератури). Брахма індусів не рівнозначний Богу-Отцю Ісуса Христа, скоріше він представляє собою закоренілу з часом в багатьох культурах персоніфікацію однієї з божественних іпостасей. При цьому він не є представником сил зла. Той, хто розмірковує про вище походження шановних колись божеств, замість того, щоб схилитись перед вищою сутністю, про що він врешті решт розмірковує? Очевидно, для Будди походження і призначення зводились до невиявленого. Однак ця невиявлена вища реальність не є «ніщо». Вони виключно поза всім, що здатна осягнути людина своїми тлінними, психічними чи розумовими властивостями. І тут раптово з’являється паралель, яка не визнається християнством, іудаїзмом та ісламом. Адже кожна з цих релігій визнає, що марно чи навіть забороняється створювати образ Бога, навіть якщо причини цієї заборони вже давно забуті. В іудаїзмі навіть заборонялось вимовляти ім’я Бога.

Update, Deutsch

В ученнях індуїстського толку є поняття «аватарів» різних ступенів. Під ними розуміють людей, які прийшли на землю не заради власного прогресу, але заради добровільного сприяння прогресу цілого народу, а то й людства в цілому. Вони нагадують краплі «божественної досконалості». Однак в таких вченнях різниці між «аватарами», які йдуть один за одним, швидко втрачаються, в той час як іудейське і християнське вчення підкреслюють роль Бога як «творця історії», «месії» і момент спадковості. (Уривок з Глави «Спочатку було слово…», див. основний текст*).

Тим не менш, з точки зору індуїстського мислення, ця ідея є припустимим наближенням до розуміння місії Ісуса Христа. Тому навіть майстри індуїстської йоги визнають велику роль Христа іноді в більшій мірі, ніж деякі сучасні християнські теологи, які бачать в Христі лише звичайну людину чи провідника соціальних реформ. Однак деякі послідовники індуїзму також вважають Христа звичайним вчителем і наставником. При цьому треба пам’ятати, що духовна глибина християнської думки в багато в чому була втрачена. Щоб вести усвідомлений діалог з іншими релігіями, спочатку треба звільнити духовну суть християнства від наносного. (Матеріали даного веб-сайта як раз і переслідують цю мету *).

В плані ствердження «Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мат. 5, 48) найцікавішим питанням будь-якої релігії для нас є питання про те, до чого ведуть її духовні шляхи на практиці. У випадку з індуїзмом мова йде про різноманітні шляхи йоги. Вони служать для того, щоб вернути «душу до її божественної досконалості через приборкання зовнішньої і внутрішньої природи людини».

В Європі є свої методи навчання (антропософія, «універсальне життя» і т.д.), які включають у собі вплив на нервові центри і точки свідомості, які відомі в йозі як чакри, але фігурують тут під іншими назвами. Далеко не кожна подібна діяльність є «нехристиянською», як це стверджується церквою. Такі центри в людині були відомі ще християнським теософам середньовіччя (Johann Georg Gichtel), ці енергетичні структури є у кожного, і це доведений факт. Так само знання акупунктурних точок, накопичене в Китаї, не є строго «даосистським». Їх існування давно доведене вимірювальними приборами і гістологічними дослідженнями тканей. (Уривок з глави «Праведний гнів» основного розділу). Див. також Albrecht Frenz "Christlicher Yoga - Christliche Begründung einer indischen Meditationsweise" (Альбрехт Френц, «Християнська йога – християнське обґрунтування індійського методу медитації ). В цій книзі робиться висновок про сумісність християнства і практичних методик йоги.

Проте головною для християн є духовна позиція, тобто питання, чи служать заняття (вправи для тіла і дихання, вимовляння мантр, концентрація уваги, медитація і споглядання) підготовці власної суті до сприйняття Божих дій і чи не розглядаються ці заняття всього лише як спосіб досягнення помилково зрозумілої особистої досконалості в Богові?
Ще один важливий для християн момент: коли в сфері йоги зустрічаються поняття «енергії Христа», чи вважається цілюща енергія Христа частиною Його власної суті, яка впливає на людину в цілому, і чи не сприймається вона як вузько зрозуміла космічна енергія? Якщо людина прямо не налаштовується на Христа, звідки йому чи їй знати, що пережите дійсно має відношення до Христа? (див. також главу «Питання про дива» основного розділу). *

У будь-якому випадку окрім подібних методів, які запозичені в інших джерелах і пристосовані до християнства, останнє має власні, оригінальні методики, тільки їх треба спочатку знову впровадити в практику. Наприклад, з точку зору індійської методології давня практика молитви православних монахів Афонського монастиря ((«kyrie-eleison» чи «Господи, помилуй») цілком могла би вважатись християнською вправою для дихання і читанням мантри. (Див. Главу «Спокій в пустелі» основного розділу).* Крім того, існує специфічна християнська євангельська медитація, про яку говориться в основному розділі і опис якої дано на Додатковій сторінці християнської медитації*. 

Коли хтось як Ауробіндо зіштовхується з енергіями, які супроводжували розвиток Христа, не маючи опори, це виглядає як ходження по канату над прірвою. Однак подібний досвід цілком можливий. Достатньо згадати випадок з індійським хлопчиком Саду Сундаром Сингхом, який нічого не знав про християнство, але наполегливо ставлячи в душі запитання про Бога, раптом пережив відчуття Христа і згодом написав про це книгу. (Див. Friso Melzer, "Sadhu Sundar Singh"; Фрізо Мельцер «Саду Судар Сингх»). Під час індуїстських тантричних вправ людям, які розраховували на появу індійських божеств, раптом являвся у видіннях Христос. Говорячи словами Біблії: «Дух дихає, де хоче».

Р. Штайнер бачив у Христі сонячну істоту, яка була добре відома деяким вищим мудрецям в дохристиянську епоху. Звичайно, устояна християнська релігія та її богослови навряд чи побачать в цьому щось корисне, але інші культурні кола це може зацікавити. (Уривок з глави «Розп’яття…» основного розділу*) Р. Штайнер у зв’язку з Індією вказував на Вішваскармана – «архітектора світів», дії якого давньоіндійські ріші (мудреці) чуттєво сприймали по той бік доступних їм рівнів.

У відношенні численних богів індуїзму справедливий недавно зроблений дослідниками давніх культур висновок про те, що, за винятком чистих племінних богів або людей, що обожнюють, боги старовини були іпостасями одного і того ж божества, яке надалі шанувалось як самостійне божество. Теоретичні визначення на зразок «політеїзму» самі по собі нічого не розкривають. У євреїв, що слідує з оригінального іудейського писання, також існувало багато імен Бога і його іпостасей. Однак вони не шанували їх як окремі божества. Послідовники Заратустри (парси) також залишились прихильниками монотеїзму чи віри в єдиного Бога. В індуїзмі монотеїстичним може вважатись вчення вішнуїтів.

В цьому контексті цікаво поява нових течій, які, як і Христос не сприймають неминучість смерті тіла: (…) наприклад, пошуки в даному напрямку вели індійський філософ і йог Ауробіндо і його духовна соратниця «мати» Мірра Альфасса. (…)  (Уривок з глави «Воскресіння» основного розділу)*.

Реально і те, що при налаштуванні на життя в Богові, відкритим для нас Христом, це життя може бути органічніше, ніж при налаштуванні на механічні закони долі чи карми. Христос також говорить про розплату «до останньої полушки», але ніде не згадує, до розплата буде, як раніше, здійснюватись згідно старозавітному принципу «око за око, зуб за зуб». На перший план виходить нова задача людини. Якщо в її здатностях є щось корисне для неї і її оточення, воно береться на озброєння. Здолання минулого перестає бути самоціллю і поштовхом до розвитку. Коли сьогодні в людині взаємодіють різні здатності, цій взаємодії надається допомога «згори». (Уривок з глави «Розп’яття…» основного розділу, кармі і реінкарнації також присвячена окрема додаткова сторінка). *

Наприклад, японський культ сінто спочатку представляв собою одну зі світових примітивних релігій, які виникли раніше, ніж такі відомі світові релігії як буддизм і християнство.
Примітивні релігії зароджувались в той час, коли свідомість людей сильно відрізнялась від нині переважної інтелектуальної свідомості. Жан Гебсер, автор книги «Джерела та сучасність» назвав би цю ступінь свідомості «міфологічною». Дослідник питань свідомості Джуліан Джейнс, автор «Походження свідомості», відзначив би, що при такому типу свідомості обидві півкулі мозку сповіщались між собою більш безпосереднім чином, ніж у сучасних людей.*) Права півкуля дозволяла сприймати явища будь-якого роду, у тому числі природні, як «істот», ліве обробляло інформацію таким чином, що людина могла чути їх «голоси». У цьому беруть початок всі європейські легенди про природні та казкові істоти, вони – не плід фантазії. У міру поширення письменності і письма, що замінювали усні оповіді, в античній Європі і Передній Азії за 500 років до народження Христа колишній вигляд сприйняття поступово зникав як суспільно значимий феномен. Широко поширений в епоху міфотворчості божественний культ предків і місцевих або племінних тварин у поєднанні із змішенням культур привів до того, що колишні форми свідомості вже не могли діяти без перешкод і відхилень. Так відхилення викликали сумніви у корисності подібного способу сприйняття, і процес тільки прискорювався.
Не можна беззастережно вважати, що нова розумова свідомість є ціннішою, а породження старої свідомості нині втратили свою цінність. Нова свідомість принесла нові властивості, але зате були втрачені попередні, які один розум не може замінити. Проте можливість, не втрачаючи досягнень аналітичного мислення, свідомо розвивати колишні, забуті здібності до образного комплексного сприйняття і синтезу, не втрачена повністю – цього можна добитися шляхом медитації. Таким чином, може з’явитись інтегрована свідомість, яка заново дозволить обидва півкулям мозку робити свою справу. В наш час чисто інтелектуальна свідомість часто упирається у межі своїх можливостей. Наприклад, екологічні проблеми неможливо охопити у всій їх складності одним розумом. Дернер писав, що для осягнення екологічних процесів треба «мультифакторіальна свідомість», яка, як показали дослідження, майже повністю була відсутня у студентів. Сучасне людство цілком могло б знайти корисні моменти в давніх сказаннях часів до інтелектуальної свідомості, не сприймаючи його сліпо в старій формі. З цих причин зберігають свою актуальність дитячі казки. Вони не дозволяють правій півкулі мозку повністю зачахнути.

У ранньому християнстві важливу роль грали «дари Святого Духа» (див., у тому числі, Ів. 16; Коринт. 12, 7-11; Діяння 2, 17-20). Див. також главу про п’ятидесятницю в основному розділі. Святий Дух – божественна сила, завдяки якій творчі здібності людини переростають її саму. Вона не тотожна діяльності правої півкулі мозку, але активно її використовує. Святий Дух також пов’язаний з Ісусом Христом. Хоча Він говорив своїм апостолам «Дух дихає, де хоче», звідки людині знати, що її відчуття йдуть від Святого Духа і Христа, коли людина не налаштувалась на Нього?

На відміну від політеїстичних релігій, у витоків яких стояло єдине божество, наділене багатьма «властивостями», які надалі стали шануватись як окремі боги, у ряді примітивних релігій такого єдиного джерела не просліджується.
Тоді як міфи про всесвіт деяких народів починаються із створення неба і землі (а також підземного царства), у давньояпонському міфі про всесвіт земля і небо існують самі по собі. Боги з'являються в ньому спонтанно і населяють всі три світи, тоді як окрім них на землі живуть люди, а в підземному царстві – мерці і демони. Варті поваги предки також зараховуються до пантеону богів. (...)

До першої частини: етапи Євангелія.  /   до другої частини: етапи Одкровення. /  Частина 3:  інші теми, наприклад, етика, природничі науки....

Електронна пошта: Будь ласка, пишіть на англійській чи на німецькій мові. Якщо ви володієте тільки українською, а написати вкрай необхідно, будь ласка, використовуйте короткі речення. (У нас в розпорядженні не завжди є люди, які розуміють українську мову в достатній мірі): ways-of-christ.com.