Шляхи Христа

Незалежний інформаційний сайт,
який представляє точки зору
різних сфер досліджень і пізнання.

На головну сторінку: інші теми і мови

 

Шляхи Христа у свідомості і на землі.

Зміст усіх частин.

До першої частини: Глави про етапи Євангелія.

До другої частини: етапи Одкровення Івана.

Третя частина: 11 глав на різні теми і життєві питання:

Щоб побачити наступні глави, спочатку треба повністю завантажити сторінку.
9.  Молитва про мир, життя і землю
2.  Основи етичних цінностей
5.  Зауваження про сучасні викривальні історії типу «Вся правда про Ісуса Христа»
6.  Природничі науки і віра в Бога
--   Свідомість, вивчення мозку та добра воля.
7.  Ісус Христос і питання харчування
8.  Ісус Христос і медицина, у тому числі сучасна
9b.Про християнське благословення.
9c.Скарга як припустима частина християнської дійсності
9d.Християнський шлях переробки подій життя
10.Відношення християн до економічних і соціальних питань
11.Відношення християн до суспільства і політики
12.Християнство и філософія: промови Хабермаса «Віра та знання»
15.Загальнохристиянські аспекти питань екології
16.Ненароджені діти
17.наші нові німецькі / англійські тематичні сторінки (поки не перекладені)

Частина 4: Старий Заповіт, Матеріали діалогу з іншими релігіями

Посилання на інші видання і Право видання.
Адрес електронної пошти

 

Молитва про мир, життя і землю.

Вона побудована так, що перша її частина створює необхідний для діючої молитви настрій без додаткових пояснень. Молитву можна видозмінювати згідно власним відчуттям. У третій частині на Боже рішення можна передати свої власні проблеми. Молиться треба повільно, включивши уяву на повну силу.

Господи, моя першооснова, моя допомога і моя надія.
У єднанні з Ісусом Христом дякую Тобі за все, що йде від Тебе,
вибач мене за те, що віддаляло мене від Тебе.
Прошу Тебе, нехай Твій Дух творця увійде в мене в цей момент спокою.

Скеруй мене, щоб я не нашкодив іншим на шляху до Тебе.
Веди мене, щоб я допомагав іншим, як заповідано Тобою.
Охорони мене на моєму шляху*.

Надихни людей, щоб залишили вони рішення про життя і смерть в Твоїх руках**. Допоможи тим, хто трудиться на благо твого творіння***.

Приведи цей світ до прориву в обітований Тобою новий час.****

 

* Сюди можна включати інших людей.

**Деталі можна вставити сюди чи проробити їх у ході медитативного споглядання. Такими деталями можуть бути посилання типа «припинення розкручування спіралі насильства і відповідного насильства», «усунення ґрунту для насильства за рахунок своєчасного рішення проблем», «прийняття лише таких заходів безпеки, які не позбавляють громадян прав людини», «діалог між людьми доброї волі, що належать до різних віросповідань» і т.д. ...Матвій 5:9; 26:52. (Заяви церков на англійській мові).

***Знівечена природа волає про допомогу. Воістину настав час просить Бога чи Христа про захист від розгніваних сил природи. Однак благання ці не можуть підмінити необхідність змінити відношення людей до Божого творіння.

****Лука 11,2; 21,31; Одкровення 11,16; див. також Отче наш, Матвій 6, 7-15. Бог роздає любов, яку йому підносять.

Святі писання різних релігій – Біблія, Коран, Зенд Авеста і Бгаґавад-Ґіта – споконвічно підкреслювали важливість внутрішньої боротьби людини з власними негативними сторонами, а не зовнішніх війн. Згодом люди перестали це помічати чи стали розуміти у перекрученому сенсі. Однак зараз існують течії, які протистоять занепаду цінностей в умовах егоїстичної цивілізації, які засновуються на етичній єдності всіх релігій, яка витікає з цих положень Святих писань. При цьому релігії зберігають свої відмінності.

Дивіться Від Марка 12:30 та 5. Від Мойсея 6,4.5. Той, хто молиться відноситься з глибоко відчутною вірую у виконання – згідно волі Божої – і є вдячним. Слова Ісуса, написані в Одкровенні від Івана 16:23, які містяться додатково в старих арамейських текстах «… нехай відповідь оточить тебе» (пор. Нейл Дуглас-Клотц: Молитви Всесвіту. Медитації на арамейські слова Ісуса.). Молитись, жити і діяти у тому же гармонійному «дусі». Новій точки зору, викладені на цій сторінці, не суперечать безлічі церковних молитов. Дивіться також Молитва Господа, з витримками з Біблії і т.д., відносно молитви. Бог може поділитись любов’ю, яка дана йому, у всіх церквах.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Основи етичних цінностей.

Ісус Христос прагнув до того, щоб міра етичної і моральної поведінки була у кожної людини усередині, а не диктувалась примусом ззовні, законодавчими нормами чи звичаями. Її неможливо «вбити» зовні, вона отримується тільки унаслідок реалізації в житті «любові до Бога і до ближнього як до самого себе». «Любіть один одного» (Ів. 13, 34) – ось та сила, яка дозволяє чинити згідно справжньому сумлінню. Любов до Бога відкриває очі на вищі мети. Коли окремі люди, пари чи групи людей практикують цю універсальну любов, стає видна різниця. Чим сильніше вона в усіх людях, тим менш суттєвіше становляться детальні зовнішні інструкції.

Тим не менш, суть таких інструкцій, як вона викладена у «10 заповідях», сама по собі не старіє, але зайвий раз підтверджується. Їх деталі змінюються під впливом культурного розвитку, але основа не змінюється. Про це говорить вже історія Моїсея, якому спочатку була дана етика вищої форми, і якому прийшлось її передавати поки ще незрілому народу у спрощеному варіанті. Етичні основи практично однакові в християнстві, іудействі та ісламі. Подібності виявляються майже в усіх інших релігіях, що знайшло своє вираження в Декларації парламенту релігій світу про світову етику (див. нашу сторінку з посиланнями). Навіть система етики, яка розглядає себе як «нерелігійну» або гуманістичну, показує зв’язки з цінностями релігійних культур. В принципі, головний зміст етики полягає в тому, щоб проявляти таке ж відношення до інших, якого хотілось би бачити з їхнього боку, не завдавати людям шкоди і намагатись допомагати. Це важливий момент долі, бо «що посіє людина, то і пожне» (Гал. 6,7; 2 Кор. 9,6). Він є головним критерієм причетності до нового часу, про який у молитві «Отче наш» говориться: «Так прийде Царство Твоє!» (Мат. 6), а в Нагірній проповіді сказано: «лагідні…успадковують землю».

В широкому сенсі із цього витікають життєво важливі аспекти для найрізніших сфер людського буття. Етику Нагірної проповіді в деяких християнських колах вважають «етикою переконання», яку неможливо застосовувати безпосередньо. З неї дійсно не слідують прямі вказівки до дії, якими можна було би керуватись, наприклад, у рішенні політичних проблем. Однак її цілком можна використовувати як орієнтир. Побудована на людському розумінні «етика відповідальності» виходить з того, що кожна окрема людина в своєму особистому житті дотримується «етики переконання» і все-таки повсюдно приводить до ухвалення рішень, що мають в суспільному житті зворотний ефект. Тому не можна автоматично припускати, що Христос прийняв би в аналогічній ситуації точно таке саме рішення. Кожен сам відповідає за свою участь у тому, що відбувається, і не може виправдовувати його чужими помилками. Визнання провини лише за однієї стороною, яке часто має місце у судових розглядах, в таких справах не завжди справедливо. І групи людей, чинячи тиск, створюючи позитивний чи негативний приклад для наслідування, несуть колективну відповідальність. Всім, таким чином, потрібен певний етичний кодекс (подібно уставу деяких професійних організацій). Крім індивідуальних етичних норм існує потреба в «структурній етиці» суспільства чи його частин. Його неможливо замінити лише законами, які залишають багато місця для вільного тлумачення.

Моїсеві заповіді (2-га книга Моїсеїва – Вихід 20)

Етика в Корані

«Світова етика»

1.  Я Господь, Бог твій... Так не будіть у тебе інших богів перед обличчям Моїм. (Не зроби собі кумира…)

2. Не вимовляй імена Господа Бога твого, Даремно, бо Господь не залишить без покарання того, хто вимовляє ім’я Його даремно.

Не покланяйся поряд з Аллахом іншому богу… (сура 17,22*)

Спілкування у рамках «світової етики» не зачіпало уявлень про Бога різних релігій. Почати через буддистів, всі прийшли до загальної думки – визнанню деякої «вищої реальності», тобто дещо, що стоїть, по той бік матеріальної реальності.

3. Пам'ятай день суботній, щоб святити його.

... Коли призивають на намаз у п’ятничний день, то спрямовуйтесь до поминання Аллаха і залиште торгівлю... (сура 62,9*)

 

4. Шануй отця твого і мати твою, щоб продовжились дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.

Роби добро батькам…, звертайся до них з пошаною…; і роздавай належне родичам… (сура 17,23-26*).

 

5. Не вбивай.

Не вбивайте душу, вбивати яку Аллах заборонив… (сури 17,33 і 5,32*).

Прихильність культурі відмови від насильства і поваги до всього живого.

6. Не прелюбодій. ***

Не наближуйся до прелюбодіяння! (сура 17,32)

Прихильність культурі рівноправності і партнерства між чоловіком та жінкою (відмова від насилля у статевих відносинах).

7. Не кради.

9. Не бажай дома ближнього твого.

10. Не бажай жінки ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні віслюка його, нічого, що у ближнього твого.

Крадію та крадійці відтинайте руки у відплату за те, що вони скоїли... Аллах прийме покаяння того, хто кається після здійснення несправедливості і виправить зроблене … (сура 5,38-41*).

Схильність культурі солідарності і справедливого економічного порядку.

8. Не вимовляй помилкового свідчення на ближнього твого.

Даючи свідчення перед Аллахом, відстоюйте справедливість, якщо навіть свідчення буде проти вас самих, чи проти батьків, чи проти близьких родичів...сура 4,135* (обман див. суру 2, 188*)

Прихильність культурі терпимості і чесності у побуті.

**) єгипетська нумерація строф, яка використовується в мусульманських країнах; при інших нумерація строфа може знаходитись нижче чи вище.

** Різні релігії вкладають в цю заповідь самий різний зміст. З цього можна зробити висновок, що конкретне наповнення заповіді не може бути однаковим для всіх. Раніше не проводилося належної відмінності між релігійними принципами і конкретизованими мирськими законами, проте з цього не зробить висновок, що потрібно прагнути до того, щоб віра і закони все більше розходилися за змістом.

Вже після потопу, тобто до вищеназваних 10 заповідей, були основні етичні вимоги до всього нового людства з їх дотримання, тобто не лише до пізніх ізраїльтян:
- поважати життя, тобто не вбивати («адже Бог створив людину за своїм образом і подобою»: Книга Буття 9:6) і не вживати м’ясо у їжі ще живих тварин. У іудаїзмі рабина пізніше було виведено 7
«Законів нащадків Ноя» для неіудеїв, які, проте, мають різні тлумачення:
-заборона на вбивство;
-заборона на шкуродерство;
-заборона на крадіжку;
-заборона на порушення шлюбної вірності і розпусту;
-заборона на ідолопоклонство (це означає, що не іудеї, за їх міркуваннями, не повинні молитися Богу як іудеї, але і не повинні звеличувати інших конкуруючих божеств);
-заборона на богохульство; заповідь про правовий порядок з судами.

Корисно внести в аналогічну таблицю свої власні недосконалості і позитивні якості, а потім свідомо слідкувати за прогресом. Тут є кілька можливостей для роботи над собою:

1. Робота безпосередньо над сумнівними особистими якостями на підставі подій особистого життя, керуючись добрими намірами. Ісус також підкреслює важливість такої роботи: «Вийми спочатку колоду з власного ока…» Коран іслам називає роботу над собою «великим джихадом» і ставить її вище за всі зовнішні конфлікти.
2. Пряме заповнення завданого зла і
3. Пряме прощення один одного. Якщо останнє неможливо, треба повідомити Богу про проблеми в молитві і попрохати про їх рішення, вибачивши в душі своїй. Ісус і цьому надає значення, говорячи про відплату «до останньої полушки»
(
Лук. 12,59, див. також 5.)
4. Там, де не можна відшкодувати шкоду тому, кому вона була нанесена, завжди існує можливість робити добрі справи для інших. Багато що йде у залік у Бога побічно, наприклад, коли людина бере на себе виконання суспільних обов’язків. Перехід від прямої роботи над своїми недоліками до вільного надання допомоги іншим відбувається пластично, в ньому відбивається загальний принцип «один сіє, інший жне»
(див. Ів. 4,37.). А ще сказано (Мат. 7,20-21): «…за плодами їх узнає їх. Не усілякий, хто говорить Мені: «Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, але виконуючий волю Отця Мого Небесного».
5. «Прохайте в ім’я Моє» є пропозиція прохати про прощення і милість стосовно до розвитку життя у широкому сенсі. Таку могутню підтримку звичайна гуманістична етика дати не в силах. Доля перестає бути механічним процесом, людина відчуває Боже керівництво, все перетвориться і розвивається в тому руслі, яке вища мудрість Господа визнає найкращим для кожної людини і її оточення.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Додаток: стислі зауваження про сучасні викривальні історії типу «Вся правда про Ісуса Христа».

В основній частині вже вказувалось прямо чи побічно на серйозні перекоси в уявленнях деяких теологічних течій, які спростовуються пізнанням і методиками. Тут ми зупиняємося на ще одному «шедеврі» охочих до сенсації авторів. Ми не ставимо мету популяризації їх робіт. Ця глава призначена для тих, хто знайомий з подібною літературою і у кого вона викликає роздратування.

Посилаючись на Кумранські сувії, ці автори намагались довести, що опис діянь Христа, дане в Новому Заповіті, не відповідає дійсності. Христос і його апостоли начебто були всього лише войовничими ватажками повстання проти римських керівників.*

Для більшої вірогідності ця версія була обкутана покровом своєрідної змовницької інтриги. Виявлені в 1947-1956 роках сувії кумранської общини нібито на 75% містилися в таємниці, за збереженням якої стежили вчені католицької церкви. Одне це твердження абсолютно не відповідає істині, хоча автори даного веб-сервера сайту зовсім не прагнуть до виправдання якої-небудь церкви і не погодилися б з приховуванням християнських рукописів. У колектив вчених входили не тільки католики, але і протестанти, англіканці, іудеї і навіть атеїсти. Публікація дійсно довго відкладалася, але причиною цього були розбіжності про те, що саме можна витягувати з маленьких фрагментів, що погано збереглися. Тим не менш, до моменту виходу у світ англійського оригіналу про «секретні матеріали» 80% кумранських текстів вже були опубліковані. Решта текстів побачили світ у 1992 році, за рік до виходу сенсаційної книги, на обкладинці котрої по давньому стверджувалось, що 75% текстів ще не опубліковані.**

Щоб отримати у результаті вищезазначений результат, авторам довелося нагромадити цілий ряд теорій, кожна з яких, узята окремо, представляється притягнутою за вуха. По-перше, стверджується, що сувії мають не дохристиянське походження, а датується періодом життя Христа. Однак зовсім очевидно, що рукописи створювались в різні періоди часу, і у їх змісті немає єдності. Кумранська община проіснувала тривалий час. Її навіть не можна однозначно пов'язувати ні з ессенами, ні з войовничими зелотами, які побудували недалеко від цього місця фортецю Массада. Кумран можна порівнювати з духовним екологічним поселення наших днів. Кумранці підтримували відношення з усіма. Від ессенів вони успадкували деякі звичаї, що видозмінились. Учені-богослови Єрусалимського храму довірили їм зберігання записів про храмову скарбницю, з чого виходить, що їх общину вважали надійним місцем зберігання важливих документів, яке не зачіпали конфлікти з римлянами. Були контакти і з деякими із зелотів.

Далі автори стверджують, що ессени були не монахами-аскетами, але бійцями опору. Однак всі свідчення, які збереглись про ессенів, вказують на те, що вони були пацифістами, вегетаріанцями і релігійними містиками, і строго дотримувались іудейської віри. Через приписання про чистоту помислів, які нагадують огнепоклонство. Вони шукали ще більшої самоти від світу, ніж сучасні монахи. У вищезгаданій характеристиці ессенів як войовничої секти неприпустимим чином, без якихось на те обставин були змішані ессени і зелоти.

Іван Хреститель, Ісус та Яків, (зведений) брат Христа ніби керувався тими же самими войовничими спонуканнями, що і ессени. Дане ствердження виведено з вищеназваних помилкових передумов і представлено вже як факт, хоча кумранські сувої не представляють потрібних доказів. Практично в жодному місці сувіїв ні Ісус, ні Яків, ні Іван не названі прямо. Доводиться бачити Якова у «вчителі справедливості», який очевидно був керівником общини, - ще одна недоведена теорія. Не доведено і малоймовірно і те, що «вчитель справедливості» був зелотом-радикалом, хоча не виключено, що община визнавала за ним вищий в духовному плані авторитет, ніж за храмом, який занепадав. Свідчення, які збереглись про самого Якова, не вкладаються в характеристику войовничої людини. Яків (не апостол Яків, а брат Ісуса, який після страти Христа очолив першу християнську общину Єрусалима) мав, судячи з всього, вкрай терплячий врівноважений характер. Йому доводилось займати позицію між Петром і Павлом, тобто мирити апостолів, які сперечаються в ім’я збереження єдності общини.

Щоб висунути твердження, ніби Павел був засланим агентом римлян, який все спотворив, довелось ввести в оборот ще одну вигадку про те, що римляни ніби інсценували його арешт. (В основній частині «Шляхів Христа» містяться додаткові згадки про Павла. Якби люди не відносилися до пов'язаних з ним перипетій, наприклад, його позиції по відношенню до жінок, його духовидчеський досвід пізнання слід визнати справжнім. Звичайно, це справедливо лише для тих, хто сам намагався хоч раз практикувати містичні засоби сприйняття, що автори сенсації навряд чи будь-коли робили).

Кумранські сувої всього лише є деякі з багаточисельних письмових документів, які як камінчики мозаїки складаються в картину звичаїв того часу. Деякі інші рукописи-апокрифи, датовані тими же сторіччями, відомі давним-давно. Інші були виявлені лише недавно (наприклад, знахідки в Наг-Хаммаді, які містять свідчення про віру древніх християн Єгипта). Ясне одне – люди в Кумрані вірили в Бога і, судячи з деяких настанов і звичаїв, були знайомі з ученням Христа, але з таким, яким воно було дане в Біблії, а не з войовничим ученням, вигаданим любителями сенсацій. Цілком можливо, що Іван Хреститель походив з лав сильних своєю вірою ессенів або кумранців або, принаймні, був серед них бажаним гостем. Ісус також цілком міг зустрічатись з цими людьми. Проте в основній частині «Шляхів Христа» дається обґрунтування, чому він не належав якій-небудь школі, з прибічниками якої у нього могли бути контакти.

2. Інші автори приєдналися до згаданих висновків про Ісуса, з багатьма деталями про історію єврейства, але без вирішення вказаних протиріч. Прирівнювання в цьому крилі літератури воскресіння Ісуса до історично відчутного ритуалу воскресіння пізніх єгиптян і можливо ессенів і традицій, які випливають з нього, приховує від читачів якраз те саме оновлення, яке тим самим приніс Ісус. Причому описаним в ньому зв'язкам між історичними групами, такими як ессени і тамплієри, відмова від догм антивоскресіння жодної шкоди б не наніс. Тільки містично зрозуміла частина того, що зробив Ісус, була вище за розуміння іудейсько-християнських і гностичних общин вже у ранньо-християнський період. Тим самим, безцільно доводити за допомогою їх точки зору, що те, що вони зрозуміли, це і є все. Інші зрозуміли інші сторони правди, що доводять як багато ранніх християн, що вірували в багатогранність значення воскресіння, так і ті, хто використовує памфлет «Євангелія від Пилипа», що відноситься до цього. Відповідний на роль «козла відпущення» апостол Павло є далеко не єдиним джерелом тих традицій, що ґрунтувалися як на духовному, так і на матеріальному воскресінні. Люди, які виявляють якусь повагу широко визнаним в історії церкви свідченням, можуть підібратися до правди значно ближче ніж ті, хто легковажними заявами відкидають все, що не входить в їх концепцію. Якщо така діяльність переходить в постійну ганьбу Ісуса Христа, вона може мати духовні наслідки, що виходять за рамки чисто людських справ.

3. Також багато філософствувалось і на тему передбачуваних «могил з останками Ісуса», більшість в Ізраїлі або ще десь. На Близькому Сході, де частенько лютували грабіжники могил – наприклад, із знайдених в такій могилі кісток одна «зникла», і де тисячі з таких трун виставлені в музеях, а також де безліч кісток були узяті для повторного поховання і так далі і тому подібне, практично неможливо отримати надійну інформацію про самих людей. Навіть часто накреслені імена не доводять нічого. Виходячи із теорії ймовірностей не можна також виключити і схожість імен з різних сімей. Всебічне історичне дослідження не виходило б з припущення, що воскресіння в переданому сенсі не могло б статися. Це б відповідало швидше сучасному рівню пізнання профетизму, що відноситься до Ісуса, визнати 2000 років тому Ісуса не єдиним джерелом суб'єктивних надій, а взяти до уваги, що пізнання може вказати на щось дійсно реальне, що ще не до кінця з'ясоване до тих пір, поки не станеться.
English:
http://dukereligion.blogspot.com/2008/01/talpiot-tomb-controversy-revisited.html

* 4. Це не єдині вимисли про Христа, які ведуть до появи різних версій. Наприклад, була одна теорія, що Ісус був послідовником філософської школи Киніки, яка бере свій початок у Греції... Більш того, інші хочуть навіть прирівняти Ісуса до Мозесу, якого-небудь єгипетського фараона, Юліуса Цезаря або якому-небудь войовничому візантійському цареві.

**Впадає в очі, що в таких книгах не згадується факт виявлення в Кумрані старих текстів Євангелія I століття, порівняння яких з сучасним текстом говорить, що оригінал дійшов до нас без особливих спотворень.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Природничі науки і віра в Бога.

У виправдання природничо-наукового внеску.

Ісус визнає наявність людей, які у питаннях віри потребують в опорі на зовнішнє спостереження, підрахунок, вимірювання і зважування, на прикладі Фоми. Його можна вважати серед апостолів «людиною природничо-наукового складу». Він міг би слугувати прообразом багатьох сучасних людей. Коли Фома зміг ретельно впевнитися в тому, що перед ним стоїть саме Христос, Ісус сказав йому: «Не будь невіруючим, але віруючим». Отже, тільки що зроблене відкриття повинно спонукати Фому до чесного глибокого переосмислення, яке викорінить його сумніви, принесе йому «просвітлення». Сам факт, що Ісус вимовляє ці слова, говорить про те, що Фома – не скептик, який був «придавлений» зовнішньою реальністю, і котрого тепер треба «змусити повірити», нехай навіть під страхом покарання. Фома, навіть отримавши віру, зберігає свою здатність приймати чи не приймати усередині себе нові переконання. І все-таки йому дають знати, що крім зовнішнього спостереження існують й інші засоби отримання переконань. Ісус знав, що треба для Фоми. Він нікого не примушував, примус мав би характер судової дії. Немає також ніяких свідчень того, що він спонукав людей, які не доросли до прийняття рішення, до відмови від нього.

Наука, яка не приймає до уваги емпірику чи накопичений досвід, коли він не вкладається у створену нею струнку картину, не заслуговує права називатися наукою. Справжні генії типу Ейнштейна не займались адмініструванням знань, вони звертали свою увагу на дослідження того, чому ще не було пояснення. Такі пошуки також можуть привести до Бога, якщо тільки спонукання залишаються чесними, а науку не збивають зі шляху економічні та інші побічні інтереси.

Проблема тільки в тому, що зовнішня природничо-наукова діяльність з її спостереженням, складанням гіпотез, розробкою і підтвердженням теорії, як правило, недостатня для рішення питань, які стоять перед духовною накою та вірою. Не завжди є рядом (як у апостолів) істота, яка здатна, не залишаючи ніяких сумнівів, продемонструвати, причому не раз, вищу реальність чи відкрити нам можливість її сприйняття (як це згадується у Івана 1, 51). Тим не менш, існує багато ознак того, в людській істоті і зверху неї є рівні, які не випливають із знайомого нам фізичного спектру енергій і речовин, але які спричиняють свій ефект на життєві сили, душевні спонукання, мислення, свідомість. Деякі приклади можна знайти в основній частині «Шляхів Христа». Давні «донаукові» традиції різних культур нерідко опиняються першими формами накопичення досвіду і наукових знань. Вони і сьогодні можуть підказати відповідні методи пізнання і аналізу. Приклади природничо-наукових спостережень Гете і праць Рудольфа Штайнер в області теорії пізнання це наглядно демонструють. Останні наукові розробки в області квантової теорії, нової біології, геофізики і астрофізики, які намагаються вивести нову наукову «парадигму» чи картину світу, рухаються в тому же напрямі, хоча, на відміну від Штайнера, вони звичайно використовують до нового змісту старі методи.

Таким чином, виходить, що

а) попередні знання охоплюють лише крихітну ділянку дійсності;

б) фундамент природничих наук становиться відносним. Матерія стає як ущільнена енергія чи навіть ущільнений дух. Енергетичні частки (тахіони) в свою чергу можуть розвивати швидкості за межами порогу швидкості світла, при цьому «омолоджуючись». Після появи теорії відносності з’являються все нові підтвердження відносного характеру часу. Тахіони здатні зникати з нашого простору і знову з’являтися зі своєрідного потойбічного чи трансцендентального простору. Отже, сам простір ще менш абсолютно, ніж вважалось після знайдення його так званого «викривлення». Залишається нагадати про невловиму «інформацію» в кібернетиці, не пов’язаною з матерією чи енергією, і тому вона не піддається опису звичайними засобами. Можливо, мова йде про «свідомість».

в) Строго кажучи, крах старих уявлень про світ ще не є доказом існування Бога, але лише передвістям його появи. Для деяких і цього достатньо, так як їх стримували застарілі матеріалістичні уявлення про світ і зараз вони зможуть йти до Бога прямим шляхом. Однак до кінця ще далеко. Що означає вищезгадана «інформація» ті інші незрозумілі явища всесвіту? Хто чи що постійно відтворює нову матерію і енергію і знову перетворює їх в ніщо? Хто чи що керує справами життя та смерті, дозволяючи через них як у час переходу від пильнування до сну? Хто чи що постійно демонструє свій могутній вплив на всесвіт, яке виходить за рамки часу і простору? Чи правда, що людина, яка у своїй свідомості може переживати енергію, час та простір немов «ззовні», є нерозвинутим «зліпком» тієї великої сутності, яка може зробити це у величезному масштабі (див. Буття 1,26)?

г) Крім всього іншого, хаос чи випадковість навряд чи можуть бути відповіддю на питання. Бо цей світ, ці живі істоти, ці елементарні частки і життєві процеси демонструють таку невипадкову міру впорядкованості серед хаосу, ступінь цілеспрямованості і сенсу у складі єдиного цілого, яка може бути властива лише витвору мистецтва. Випадкова еволюція не дорахувалась би багатьох проміжних ланок. Вже на цьому етапі пізнання становиться складніше не вірити, ніж вірити у центральний початковий розум, який задає початок і кінець «програми створення світу» і визначає шлях світового розвитку шляхом закономірностей, що змінюються. В наш час з’явилась можливість своїм розумом дійти до того ж результату, якого за 800 років до народження Христа досягала міфічна свідомість давніх народів, які спостерігали справи Божі «правою, зв’язаною з міфами, половиною мозку». «Боги» інших народів спочатку були назвами різних якостей одного і того же бога. Лише коли ця мудрість була втрачена, вони стали вважатися самостійними «богами» і ототожнювались з надрозвинутими людськими істотами. Схожим шляхом прийшли до віри в Бога вчені-атеїсти Макс Тюркауф, Георг Тодорофф та інші.

д) Віра як глибока переконаність – це дещо більше, ніж чисто інтелектуальне визнання істинності чого-небудь.

е) Багато людей свідчили про безпосередній вплив, що преображає, спілкування з Богом у якості містиків і навіть звичайних віруючих. Завдяки цьому контакту вони набрали зовсім реальний досвід вплину на них творчого святого духу. Рано чи пізно ці пошуки кожного окремо зможуть привести до досягнення і освоєння природи такого духовного досвіду. Текст «Шляхів Христа» як раз служить цій меті.

В католицькій церкві існує енцикліка «Fides et Ratio» (віра і розум) 1998-го року. І Папа Римський Бенедикт XVI торкнувся цієї теми в своїй Регензбургській промові у 2006-му році: віра без розуму і розум без віри самі по собі не мають цінності, так як вони не зачіпають людину у всій її цілісності. Міхаель Шпрінгер в журналі «Спектр науки» («Spektrum der Wissenschaft») в номері за січень 2007-го року приводить зворотні доводи: не кожен пробіл в знаннях повинен автоматично пояснюватися раціонально непізнаваним або Богом – про що, втім, ми мову і не ведемо, нам важливі конкретні висновки (див. вище). Однак він визнає, що віра в те, що наука в один прекрасний день закриє пробіли, також є всього лише вірою. Факт, що сьогодні треба прикласти всі старання, щоб взагалі залишити відкритою вченому саму можливість необов’язкової віри в Бога (вона не повинна бути в обов’язковому порядку атеїстичною, вона може бути і агностичною, тобто відсутність віри без остаточного визначення, що Бога немає). Також і інше нове сприйняття, яке визнає віру в Бога тільки у якості внеску в етичне підстрахування матеріальної культури, само по собі недостатньо по відношенню до вищеназваних точок зору.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Свідомість, вивчення мозку та добра воля.

Ще задовго до існування сучасної науки розумні люди всіх культур проводили дослідження щодо походження різних імпульсів, які мали вести до прийняття рішень. Духовні та/або релігійні шляхи показують, що можливо вигравати щоденну боротьбу у прийнятті етичних рішень частіше та частіше замість того, щоб вірити у те, що все вирішено наперед. Тим не менш, деякі з цих людей звертаються до фаталізму.

У більшості випадків навіть можливість думати не є у повній мірі свідомою. Якщо хтось хоче стати обізнаним та залишатись обізнаним у відчуттях, які впливають на думки, він чи вона можливо мають звертати увагу на них увпродовж довгого періоду, для того щоб стати чуттєвіше до них. Імпульси волі є навіть ще більш несвідомими та треба великі зусилля для їх повного розуміння або навіть більш того, щоб “виробляти” волю, щоб зробити щось вільно. Наприклад, Рудольф Штайнер вже знав, що воля є чимось несвідомим, не маючи результатів сучасного вивчення мозку. Але він також знав, що контролювання чиєїсь власної волі може тренуватись, а це ще не відтворено у сучасній науці. Багато християн свідчать, що можливо навіть більше, а саме все частіше “передають в руки Господа” людську волю. Навіть для того, хто ще немає багатого досвіду, це ще є можливим до певної міри. Звісно існує “приклад у грі”, який допомагає нам йти цим шляхом. (Цей досвід немає ніякого зв’язку з тим, що треба дослухатись до влади церкви.)

У цьому контексті результати досліджень деяких сучасних неврологів вказують на висновки, які відрізняються від тих, які були знайдені у декількох наукових журналах. Вони виміряли біологічний вплив під час експеріментального руху рук та дізнались, що певний “потенціал готовності” вже був у нервовій системі, як тільки намір ворохнути рукою ставав свідомим. Пізніше людина, яку тестували, думала, що дія вже почалась, але насправді вона дійсно починалась через 1/100 мілісекунду після тієї думки.**  
Це тільки підтверджує, як зазначалось у вищенаведеному абзаці, що складність людського організму зазвичай впливає на його рішення і що свідомі думки не є єдиною складовою, яка впливає на прийняття рішень. Однак, “потенціал готовності” не означає, що люди автоматично вирішують зробити саме так. Це був би недопустимий прояв, який би одразу вів до висновків. Отже, “свободна воля” вже більше не заперечується, як думали деякі вчені. Тим не менш, згідно зазначеним дослідженням з людьми (на які через століття можна поглянути як на “польове дослідження”) було б правильним припускати, що чистого інтелекту недостатньо для контролю свободної волі. Думки та добрі наміри можуть бути тільки першим кроком до відповідальнішої ролі для людини. До того ж треба вивчити підсвідомі відчуття та несвідомі звичні імпульси волі. Тоді людина буде швидше реагувати на існуючий нервовий “потенціал готовності”.  Отже, можливо отримати більш відповідальне життя.

Більш того, якщо, наприклад, електричний потенціал нервів вимірюється, то треба розуміти, що тільки класична наука*****) буде говорити про “причини”. Дивлячись з гуманітарної точки зору, можливо побачити в цьому “результат”, як гру на піаніно, що долучає розум, душу та волю. Тільки на науковому рівні це не може бути вирішено. Так саме, як біологія не може визначити те, як Господь присутній у складному людському організму.***) Однак, можна знайти наукові підходи про ці питання. Науковці можуть, наприклад, намагатись виміряти, як людині, яка бореться під час молитви проти небажаного імпульсу, вдається змінити кінцеву дію.****) Однак, цей метод все ще не дозволяє їм визначати, що “означає” молитва для віруючих людей. 

*) Зауважте, однак, різниці у різних етапах розвитку людської свідомості (наприклад, архаїчні, магічні, містичні та інтелектуальні), як представлено на наших сторінках “Загальні точки зору щодо природних релігій" та “Релігія як “повторне поєднання” людини з Господом..." Певний час джерела людських емоцій пристально спостерігались поза людиною, тоді як в інші часи вони пристально спостерігались усередині людини. Сьогоденні можливості в області свідомості визначені у частині 1 нашого головного тексту, який базується на кроках в житті Ісуса. Наприклад, сьогодні людина може свідомо вчитись (у порівнянні з більш раннім інстинктивними засобами) краще розпізнавати зв’язки з його чи її оточенням, навколишнім середовищем та землею. Таким чином, окрім соціальних та екологічних знань також існують загальні етичні та релігійно-філософські аспекти, які виявляються у суспільстві.

**) Наприклад у "Spektrum der Wissenschaft" (Scientific American), квітень 2005.

***) Дивись також нашу сторінку “Наука та віра у Господа".

****) Дивись також нашу сторінку щодо “Засвоєння кожноденного життя".

*****) Існує фільм під назвою “What the Bleep Do We Know?” (“Покрите таємницею: Так що ж ми знаємо?”)

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Інформація до роздумів: Ісус Христос і питання харчування.

Передісторія: В першій книзі Моїсея (Буття 1, 29) говориться: «І сказав Бог: ось, Я дав вам всіляку траву, яка сіє насіння, яка є на всій землі, і всіляке дерево, якого плід древесний, який сіє насіння; - ось це буде у їжу». Це відповідає науковим фактам, що людина споконвічно була наділена жувальним апаратом і травними органами м’ясоїдної тварини (але не всеїдної, як можна було би подумати, якщо брати до уваги тільки основні критерії - хижаків, всеїдних і травоїдних). Однак після великого потопу (який, як довели археологи, мав місце у Передній Азії) в книзі Буття 9, 3 Бог говорить Ною: «Все, що рухається, що живе, буде вам їжею…тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте». До цих пір все сказане відносилось до часу, яке передувало появі теперішніх народів, тобто, якщо слова передані вірно, сказане не відносилось тільки до євреїв пізнього періоду.

Після виходу з Єгипту в п’ятій книзі Моїсея (Другозаконні 14, 3-21) ця ідея находить подальше твердження. До неї додаються нові деталі. Очевидно, після потопу обставини вимагали їсти практично все що завгодно, уникаючи лише ті речовини, що зовсім не підходять. В деяких випадках ці виключення були підтверджені висновками сучасної дієтології. Тим не менш, особливе значення рослинного харчування підкреслювалось і в інших місцях, хоча і не пропонується як обов’язкова для всіх норма (див. Даниїл 1,8).

Просліджується тісний зв’язок між багаточисельними, нездійсненими у сьогоднішніх умовах вимог про жертвенних тварин і прийомом їх потім у їжу. Ще пророк Осія (6.6) проповідував: «Я милості хочу, а не жертви, і Боговедіння більше ніж всеспалення». Продовжуючи цю думку, Ісус говорив: «Милості хочу, а не жертви» (Мат. 9,13 і 12,7). Що стосується Євангелія від Луки 22,11, де Ісус запитує, де йому їсти пасхальну баранину, яка в подальших віршах про таємну вечерю більше не згадується, то продовження можна знайти в ранньохристиянському апокрифі «Євангелії від євіонітів» (виключеному з біблейського канону близько 400 р.н.е.). Там говориться: «Думаєте ви, що Я хочу їсти тіло разом з вами як Пасху?» Арамійська мова зазвичай використовувалась для передачі таких фраз меншою кількістю слів, ніж сучасні мови, що у відсутності тональності усної мови допускає різні переклади. У підсумку з’явились різні версії, що не співпадають, які дали чудовий ґрунт для взаємних докорів у перекручуванні першоджерела
(практично зниклі – насправді, в основному ісламізовані – іудейсько-християнські співтовариства були справжньою і важливою частиною ранніх християн, навіть якщо вони і відрізнялися відносно деяких поглядів, як видно з наведеного вище прикладу, від решти розвинутих церковних напрямів).

В Діяннях апостолів 15,19 повідомляється про виступ Якова перед керованою ним общиною, в котрому він пропонує «не обтяжувати язичників, що звертаються до Бога» (яких до цього спонукав Павло). Їм треба лише написати, щоб вони утримувались від опоганення себе ідолами (жертвенним м’ясом) і блудом, і не їли «удавленини та крові». Дослідження апокрифів про діяння апостолів істориком ранньої церкви Євсебіїм показало, що Ісус, Іван, Петро, Яков та інші зазвичай не їли м’ясо.

Ісус відзначав: те, що «виходить з вуст» людини важливіше того, що «входить у вуста» (Мат. 15,11-20). Правда, ця фраза стосувалась питання фарисеїв про миття рук перед їжею. Тут спостерігається та ж розстановка пріоритетів, що і в словах про колоду в чужому і смітинку у своєму оці. Головне – почати з себе, не боячись зовнішніх впливів. Тому немає такого припису, щоб їсти м’ясо.

Ісус рекомендував апостолам (Лук. 10,8) під час мандрівок їсти те, що запропонують хазяїни. Зрозуміло, це не означало байдужості до їжі. Навіть в наші дні в арабських країнах хто-небудь, який відмовився від щиро запропонованої страви чи напою і зробивший це без проявлення належної поваги до хазяїна, може викликати на себе непередбачувані наслідки. Крім того, апостоли того часу були наділені стійкістю до шкідливих речовин (Марк 16,18). Отже, немає сенсу відривати біблейські цитати від контексту і робити огульні узагальнення.

Релігійне постування ґрунтується не лише на біблейських поглядах на живлення, але і, в ще більшій мірі, на самому очищенні тіла для підвищення відвертості для глибоких душевних і духовних переживань. Особливо це було закріплено в канонах католицької церкви: по п’ятницях – згідно зразка страсної п’ятниці і у Великий піст з «масниці» до Пасхи. Але і поза цієї церкви значення посту знову зросло після того, як він довгий час не сприймався серйозно. Крім питання харчування під час посту на добровільній основі перевіряється також і здатність до переносу позбавлень. Цим нагадується також, що багато людей на планеті страждають від нестачі харчування. Наскільки далеко це все може зайти, показує нам приклад середньовічних містиків, а також феномен, що спостерігається до сих пір, відмови від харчування «inedia», який продовжується значно більше ніж декілька тижнів посту. Це має під собою як християнську підоснову, так і іншу, названу деякими сьогодні «світським харчуванням» і вона вказує на те, що дух може керувати матерією в значно більшій мірі, ніж говорить наука. Умовою цього є «ведення» Богом того, хто поститься, таким чином чи потрібний супровід для уникнення проблем (дійсне описання не є рекомендацією вибрати цей шлях).

Тіло – це знаряддя і як таке потребує відповідального догляду за собою.
До речі, і тварини, з точки зору Біблії, є створеними Богом разом з людиною живі істоти, тобто не які-небудь «речі», з якими можна вести себе як завгодно, що інколи все ще і відбувається (все ж обмежено законами про захист тварин).
Рішення про вибір правильної їжі повинно бути сугубо особистою справою.

http://www.ivu.org  (англійські ;Ways-of-Christ.com не несе відповідальності за зміст інших веб-сайтів і необов’язково поділяє представлені на них думки).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Ісус Христос і медицина, в тому числі сучасна.

Багато людей розглядали Христа та його учнів як носіїв течії за оздоровлення души та тіла. Сьогодні це положення припинило бути очевидним і тому заслуговує окремої розмови.

Воля до видужання.

Перше питання, яке Христос задає непідготовленій людині (Ів. 5,6), говорить: «Хочеш бути здоровим?» Ісус веде мову про душу. Хворий розповідає, які зовнішні перешкоди йому доводиться здолати у пошуках зцілення. Питання змушує його замислитись, чи дійсно він хоче стати здоровим. Така перша передумова всілякого успішного зцілення. Поки підсвідомість з якої-небудь причини блокує шлях до пошуку допомоги і оздоровленню, ця допомога навряд чи буде прийнята. У такому випадку можна прийняти засоби першої медицинської допомоги чи впливати на окремі прояви хвороби. Зцілення, однак, - це дещо більше, воно наступає тільки тоді, коли хворий бажає його всім серцем і, отже, мобілізує свою власну енергію зцілення. В цій області дають не тільки професійні медики і консультанти, які готові до кінця працювати над вилікуванням разом з пацієнтом, але і серйозні народні цілителі, а також люди, які підкріпляють процес вилікування вірою та заступництвом.

Сила віри.

В Євангелії від Матвія 9,22 жінка, яка шукають зцілення, видужує, всього лише торкнувшись до одежі Христа. Ісус говорить: «Віра твоя врятувала тебе». Людина, яка має досвід віри, здатна осягнути у своїх відношеннях з Богом дещо зовсім реальне, те, що дозволяє їй одужати. Хоча медицині відомий ефект плацебо (коли хворим, наприклад, дають глюкозу, кажучи, що це медикамент), що свідчить, що переконаність людини може бути великою силою, вона не здатна викликати дієвого припинення хвороботворних процесів, яке може спостерігатися під час зцілення на основі віри. Ісус сам є прообразом фізично, душевно і духовно здорової людини у самому широкому сенсі.

Витримки з глави «Питання про «чудеса» основної частини*: Христос на відміну від сучасних чудо-лікарів не посилається на «енергію космосу», яка нібито тече в ньому. Він вказує на віру, віру у можливість зцілення через нього, а, отже, через Бога, який діє у плоті Христа. В наш час також бувають випадки зцілення, які спричинені молитвою в її початковому сенсі і зв’язком, який встановлюється між самим заповітним в душі людини і Христом, який бажає людині досконалості, що та, говорячи словами самого Христа, могла зробити більше, ніж він (Ів. 14,12-13). Якщо людина підготовить себе до цього, зцілення духом і пов’язаний з ним психологічний і духовний прогрес вже не будуть вважатися милістю, яку треба ще заслужити. Зцілення часто слугували «знаменнями», невеликими поступками, за якими стояла велика і принципіальна ідея. Зцілюючи в суботу сліпого від народження, Ісус відповів, що справа не в його гріхах, а в тому, щоб «на ньому явились справи Божі». Див. Ів. 5, 6-9; Іван. 6; Іван. 9, 3 та ін. Результати пізнання у найрізноманітніших сферах говорять про те, що Ісус дійсно міг керувати всіма силами природи. Сьогодні особливо важливо приймати даний феномен серйозно заради змінення сучасного вигляду людства, в інтересах цілісних християнських методів лікування.

Накладання рук.

Не завжди, але доволі часто Ісус і апостоли накладають свої руки на хворого, щоб зцілити його. Ця практика дійшла до нашого часу. Руки накладаються на голову чи плечі хворого, при цьому вимовляється молитва, дійство бажано виконувати у присутності общини. Свідомість міцніє від думки, що вона є каналом, по якому поступає допомога Божа. Цей процес можна розуміти символічно. Однак сучасні течії за духовне зцілення, серед членів котрих чимало християн, свідчить, що воно реальне. Рані християни думали, що вся справа в передачі «пнеуми» - дихання життя чи Святого Духа.* Це практикувалось при заступницьких молебнях і благословення, яким супроводжувались подальші обряди. Див. Мат. 19,13, Мар. 8,23; Мар.10,16 (благословення дітей); Лук.4,40-41 (зцілення та вигнання бісів); Лук.24,50 (благословення апостолів); Діяння апостолів 6,6 і 19,12, а також 28,8.

Однак заступницька молитва може обходитись і без накладання рук. Вона може діяти навіть на відстані, хоча поблизу вона сприймається легше.

Душевні страждання.

Зцілення душі, укріплення життєвих сил і одужання тіла тісно пов’язані між собою. В той самий час, добра консультація «душепіклувальнику» чи психолога, яка дозволяє людині припинити здійснення одних і тих же помилок в житті, також здатна зняти психоматичні страждання.

Витримки з глави «Праведний гнів і…емоції» основної частини*: Все життя Христа протікало «у трепеті перед Богом» і співчутті до людей... У звичайної людини всі емоції спочатку бувають пов’язані з підсвідомим механізмом подразників і реакцій на них, вони походять із конкретного життєвого досвіду і проявляються з різною силою, але схожі за своєю базовою структурою. Якщо не задовольнятися чужими тлумаченнями і намагатися відслідковувати, аналізувати і скеровувати такі механізми, виходячи з власних реакцій, чи пускати справу на самоплив, процес навчання буде довгим.

Спроби охопити цілі комплекси проблем одним махом приносять мало користі. Ефективніше було б розкласти проблемний комплекс на складові частини, при цьому, віддаючи собі повний звіт, де мова йде про «колоду в оці», а де про «соломинку в оці чужому» (Мат.7,1-5), і що з чого витікає. Багато християнських наукових шкіл дотримуються першого підходу. Їм важко дивитись на власні неадекватні дії зі сторони – важко, навіть якщо положення ще можна виправити. Вони все ще не навчились, як це зробити. В свою чергу, в області практичної психології першими приносяться в жертву точки зору, які не співпадають з тією, яка вважається загальновизнаною. На закінчення треба відмітити, що кожен з цих двох напрямків має певну популярність.

Ймовірні практичні шляхи такі:

1. Негативне спонукання (наприклад, страх, ненависть, лють, байдужість, городовість, перебільшений сумнів і т.д.) треба зазнати внутрішньому розгляду, прослідкувавши порядок його виникнення.

2. Замість того щоб забивати собі голову думками, треба витримати спокійну паузу і усвідомити, в чому власне справа.

3. Проблему, коли вона усвідомлена і стала відчутною майже фізично, треба передати в молитві Богу.**

4. Після цього треба спокійно чекати появу перших ознак полегшення.

В ході медитативних вправ*** може з’явитись відчуття потоку енергії, що виходить і спрямований вгору, і потоку оновлюючої енергії, що входить і йде згори. За іншими методиками негативні емоції можна «видихати» разом з повітрям при видиху, в думках віддаючи їх Богові, і впускати в себе на вдиху позитивні емоції, що виникають з Божої милості (такий, наприклад, різновид безперервної молитви християнських ченців на горі Афон, яка була описана в главі «Спокій в пустелі»).

Розумові проблеми.

Витримка із глави «Преображення» основної частини*: Техніка «позитивного мислення», коли в ній немає егоїзму і манії величності і коли вона не спирається на технічні маніпуляції, може привести мислення у стан, споріднене тому, яке виникає в результаті спілкування з Богом, чи полегшити настання такого стану. Однак література на цю тему рідко відрізняється педантичністю і може ввести людину у оману.

«Проблема долі».

У колі сучасних духоцілителів відомі випадки, коли здається, що зцілення (поки) неможливо чи «не дозволено». Це схоже на рівень «програми». Цілком можливо, що хворий ще не здобув всіх потрібних висновків із хвороби. Але і в такій ситуації можна знайти рішення, якщо спиратися на Бога. Див. главу «Воля до оздоровлення».

Правові питання.

Християнське цілительство за допомогою молитов і накладення рук захищено, принаймні, у Німеччині, дотримання принципу свободі релігійних відправлень. Якщо хтось бажає практикувати ці методи за межами сімейного кола чи церкви як різновид послуг, він спочатку повинен навести детальні юридичні довідки. Якщо дії містять в собі елементи, які можуть бути класифіковані як постановка діагнозу або пряма терапія (наприклад, духоцілителі, практика яких відрізняється від християнських методів цілительства і в той же час схожа з ними, нерідко уміють відчувати хворобу руками), навіть якщо вони виконуються безкоштовно або на основі добровільних пожертвувань, то у Німеччині це вимагає наявність сертифікату про складання іспиту з медичної практиці або ліцензії лікаря. Залишається тільки бажати, щоб закони без бюрократизму приймали до уваги особливий характер такої практики. Тим не менш, перед її початком рекомендується скласти іспит з медицинської практики під егідою Об’єднання духовного лікування.**** Теоретично, коли мова йде всього лише про психологічні консультації чи духоцілительство, дозволяється складати іспит у спрощеній формі. Чи всюди існує такий спрощений підхід – інше питання. Наприклад, в Англії «духовні цілителі» вже визнані всіма і допущені до праці у лікарнях.

Незалежно від юридичних аспектів, людина, яка шукає зцілення, має продовжувати використовувати власні можливості, такі як добре харчуванні чи дієта, чи фізичні вправи, а також у максимально можливому ступеню достатньо спати та молитись.

* В основній частині цей та інші моменти розглядаються під ширшим кутом зору, у тому числі видно можливості людського розвитку в цілому, тобто, не обмежуючись рамками власно «цілительства».
** Як отримати внутрішній настрій при молитві, можна прочитати на нашій сторінки «Молитва про мир…».
*** Див. сторінку «Християнська медитація».
**** World Federation of Healing (Всесвітня федерація цілительства) об’єднує багато різних груп по всьому світу. Див. http://www.wfh.org.uk 
Серед багатьох об’єднань ми не знаємо жодного, в яке б входили тільки християнські цілителі. Це було зрозуміло, поки християнська традиція цілительства була у забуті. В наш час це стає дивним. Просту і ефективну форму біблейської практики заступництва в екстрених випадках можна зустріти в деяких незалежних євангельських церквах, наприклад баптистів або п'ятидесятників. Випадки екстраординарного зцілення за рахунок віри і молитви також мають місце в місцях паломництва католиків, наприклад, Лурде.
(Ways-of-Christ не несе відповідальності за зміст інших веб-сайтів і необов’язково поділяє представлені на них думки).

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Про християнське благословення.

Віруючий християнин може благословляти всіх і вся, якщо почуває, що це співзвучне вірі і при цьому зберігається налаштування на Бога. Благословляти можуть не тільки священики - див. Числа 6, 23 – 7, 1. 

Будь-який мирянин може здійснювати благословення. Яких-небудь особливих правил не існує, хіба що говорити треба негромко, необхідне правильне внутрішнє налаштування. Вимовте: «Нехай пребуде благословення Христа з вами, коли Він побажає». Бог не допустить, щоб ваше благословення завдало шкоди. Звичай благословляти інших зараз став рідкістю, але може бути корисним.

В Біблії є багато місць, які мають відношення до благословення. Ось декілька віршів з різних аспектів благословення. Захарія 8, 13; Діяння 3, 26; До Єфесян 1, 3; 1-е Петра 3, 9-12; До Євреїв 6, 7. І ще декілька місць: Матвій 5, 44 чи Лука 6, 28; До Римлян 12, 14; Буття 9, 1; Другозаконня 11, 26; Псалтир 115, 13; Притчі 11, 25.

*) Очевидно, що благословляти, наприклад, зброю, у ангелів з такими «благословенням» можуть виникнути складнощі…

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Скарга як допустима частини християнської дійсності

Багато християнських кіл, причому строгих вдач, справляють досить однобічне враження, неначе християнам належить покірливо приймати свою долю і проявляти терпимість до сучасного світу; правда, їм дозволяється молитися про кращу долю, а також докладати для цього певні зусилля. Але звернення до Бога з «гіркими сльозами» - див. Пісня Плачу у Старому Заповіті – доволі рідке явище, за виключенням літературних творів («Дон Камілло і Пеппоне»). Принаймні, в церкві таке офіційне вчення звучить рідко, хоча в молитвах наодинці з Богом скарги є. Згадайте іудейську традицію приходити до Стіни Плачу в Єрусалимі. Звичайно, ми не пропонуємо нічого подібного для християн, однак, наявність подібної практики свідчить про її високу значимість в житті віруючого.

Співставлення християнських цінностей та обітовань (див. Нагірну Проповідь, Мтв. 5:5 «Блаженні лагідні, бо вони успадковують землю») і провідних тенденцій розвитку світу наштовхнуть на думку, що християни просто не знають, як вчиняти з подібними обітованнями. Обітовання не можна вважати ні до чого не відповідальним проявом милості (що також має право на існування), яке може здійснитися, а може і ні. Обітовання – це обіцянка. Момент виконання обітовання може залежити і від зрілості людини, коли можна говорити про «вимолене» обітовання («Царство Небесне силою береться» Мтв. 11:12.).

Стало не зовсім зрозуміло, на кого чи на що можна скаржитись. На оточуючих? Чи на – як стверджують окремі богослови – диявольські сили, які спокушають людину зі шляху правдивого? Можливо, певна доля відповідальності лежить на кожному. Але тут легко зісковзнути на тему «Бог це допустив» (а далі людина сама домислює, чому). Але хіба Всевишній і є той «режисер», який здатний «допускати» певні події і встановлювати правила гри? Дуже наївно думати, що Бог відповідає за зло, яке царює в світі, і всілякого роду «допущення». В перших сторіччях нашої ери отці церкви, до сих пір їх шанують в тих чи інших общинах, вчили і писали про ієрархію ангелів як про проміжну ланку між Богом та людиною. Крім того, гностики говорили про так звані «архонти», які мають декілька сумнівних властивостей. Інші культури також в своєму роді висловлюють схожі ідеї: наприклад, тібетська Книга Мертвих повна рекомендацій про те, як спілкуватись з подібними істотами після смерті. Що ж до принципових питань, які стоять вище за розуміння людини, то одного дня може виявитися, що істотну роль грає якась, не цілком бездоганна, «режисура», що стоїть нижче Всевишнього і нижче за Христа. Однак у порівнянні з людиною чи безпосередньо з темними силами вона займає більш «високе» положення. Даний підхід є також і внеском в обговорення давнього питання теодицеї чи відношення Бога до зла у світі (його «виправдання»).

Отже: так, можна поскаржитись Богу, так як він залишається нашим вірним співбесідником; але немає жодного сенсу скаржитись на Нього. В подібній скарзі людина може принести перед Богом вируючі в ній почуття, навіть якщо це не почуття скорботи, а обурення на несправедливість (Мтв. 5:6). Так як рішення залишається за Богом, подібна скарга по суті є особливим родом наполегливої молитви. Тут не обходиться без любові, а значить, і поваги до Бога і Христа. До того ж, подібна молитва захищає від пастки приреченості, яка б привела не до Бога, а в зовсім зворотній бік.

Є і інший шлях: дати почуттям заспокоїтись, так, щоб можна було спокійно вимовити «класичну» молитву, звертаючись до Бога з вдячністю та клопотанням. Подібна молитва вважається визнаним каноном звернення до Бога. Однак дозволяється скаржитись і так, як описано вище, якщо це представляється необхідним і якщо скарга правдива.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Християнський шлях переробки подій життя.

- хто- за допомогою Ісуса, який служить йому прикладом і уособлює для нього допомогу шукає позбавлення від свох недосконалих рис характеру і удосконалювання позитивних якостей в майбутньому (порівняй сторінку «…Етика»: не шкодити, а допомагати…), може і розуміє власні недоліки характеру, вчинені помилки і промахи, замість того, щоб звалювати на інших всі настрої, проблеми і втрати / порівняй Мт.7: «1 не судите інших, та не будете судимі іншими 2 Оскільки по якому праву ви судите, то по такому ж праву і ви судимі будете, і яку міру ви при цьому застосовуєте, то за такою ж міркою і самі судимі будете 3 Чому ти бачиш у свого ближнього смітинку в оці, а у себе в оці колоди не бачиш?...»
Все цьому подібне, наскільки це можливо, записується сумлінно із збереженням по можливості повного спокою на папір або пишеться в думці, неначебто йшлося про виготовлення «виробу» (порівняй нашу главу головного тексту «Тиша в пустелі») і потім все перебирається і перевіряється на можливості виправлення; при цьому ведеться спостереження за успіхом. Тобто тут треба проявити власну старанність: при цьому може мова і йде про молитви, що відносяться до цього питання, і у відповідності з вірою може і прийде допомога; але при серйозній і цілком захоплюючій роботі над собою це супроводиться також коректуванням своїх установок і мислення, пильнішим відношенням до негативних відчуттів, і врешті-решт зміненням поведінки. Все це вдається набагато легше, якщо ви розглянете в цьому контексті більш детально повсякденні звички, які ви спостерігали за собою, а потім передасте їх одну за одною в молитві Богу...(порівняй главу «Свята старанність і точки зору про емоції»).
Як раз вже закоренілі життєві звички важко змінити, так як вони закріплені у несвідомому шарі особистості. Для цього на даному шляху необхідно частенько мати багатий досвід в розпізнаванні підсвідомих або несвідомих першопричин (проте це може удасться і безпосередньо, як у курця, який з однієї хвилини на іншу, прийняв тверде рішення, назавжди припинити палити. Порівняй главу «Преображення / просвітлення Христа»).
Цей процес «поглянути і свідомо за допомогою молитви переробити» вже сам по собі – спірітуальний шлях, який може далеко вести і супроводжувати кого-небудь все життя, але який вже за короткий час може дати при відповідній інтенсивній практиці великі істотні досягнення. «Глибші шари» вирішуваних питань можуть ще знаходитися напередодні переробки, хоча вони вже великою мірою були виправлені.

- Виникнуть також і спонукання для сумління…(порівняй Мт 5,5 та 5,9…).

(Ця практика застосовується в першу чергу тоді, коли мова йде про виправлення поведінки, яка з психологічної точки зору, вже завжди була у рамках «норми». Якщо йдеться про виправленні станів, які сьогодні до певної міри вважаються хворобливими, то знадобилося б тим більше, щоб відповідно досвідчений помічник - у разі потреби і з психологічною освітою - активно супроводжував би ваш шлях, оскільки самостійність в обігу з власними проблемами ще більш обмежена, ніж це має місце і так у всіх людей, якщо вони повинні поглянути на власні слабкості. Якщо б хтось був в цьому настільки обмеженим, що йому навіть підтримка б нічого не дала, то існувала б ще можливість, що такий помічник міг би за нього молитися у доповненні до належної для нього терапії. Передумовою є, що він шукає допомоги, бо навіть від Ісуса відоме важливе питання «хочеш зцілитися?» порівняй нашу сторінку «…Зцілення».)

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Відношення християн до економічних і соціальних питань.

Для початку треба відмітити, що згідно останнім даним економічної науки* людина не є тією абсолютно егоїстичною істотою, якою її вважала попередня ліберальна економічна теорія. Лише меншість людей діє на підставі своїх вузькокорисливих інтересів. Для більшості інших такі фактори як добровільна колективна праця для загальної справи грають не меншу, а іноді і вирішальну роль. Однак як егоїзм, так і «взаємний альтруїзм» не є автоматично найкращим варіантом для всього суспільства. Обидва ці шляхи можуть вести до освіти диктатур. Подальший розвиток можливий тільки на основі прийняття послідовних свідомих етичних рішень.

Тут можуть зіграти роль психологічні і релігійно-етичні аспекти. Людина влаштована подвійно: як індивідуальна і як соціальна істота. При наявності щирості можна розвинути в людині як здорову, не перебільшену впевненість у своїх силах, так і солідарне відношення до інших людей. У людей з яскраво вираженою егоїстичною життєвою позицією альтруїзм все ще існує в душі, але він або не розвинутий, або загнаний усередину жорсткою школою виживання західного суспільства. Соціалістичне суспільство, навпаки, в індивідуальному порядку звеличує солідарність між людьми на шкоду волелюбному, індивідуальному боку людини, заперечуючи саму природу людини. Люди, не знаходячи рівноваги у відношеннях, рано чи пізно починають виражати своє невдоволення у різних формах. Або робляться правильні висновки, або суспільство починає деградувати. Ці в рівній мірі відноситься і до сьогоднішнього економічного устрою, який характеризується діяльністю гігантських підприємств. Ісус радив, вирішувати спочатку власні домашні проблеми (Мат. 7).

Мудрість Нагорної проповіді (Мат. 5-7) ** неможливо перетворити в пряму настанову з суспільної діяльності. Тим не менш, роздвоєння свідомості, коли людина в особистому житті керується принципом любові до ближнього, а на роботі і в суспільному житті дотримується прямо протилежних принципів, не відповідає духу Христа. Серйозна етика*** повинна проявляти себе на всіх рівнях і врешті-решт стати керівництвом для всього світу. Наприклад, милосердя і піклування Христа про бідних безсумнівно має важливість не тільки для соціальних служб церкви, але і для відношення між людьми на робочому місці. Дуже велике практичне значення належить також Мат. 22,17, поряд з милосердям Ісус підтверджує необхідність «десятини», тобто 10-відсотковій податі на релігійні і благодійні цілі поверх римського податку. Готовність допомогти за Христом заснована на добровільному рішенні. Неможливо безпосередньо вивести з неї концепції примусового розповсюдження. Адже дійсні і далі заповіді 9 та 10 «Не бажай...що у ближнього твого». Також при всьому старанні покращити соціальний стан багатьох, різні долі залишаються у руках Господа.

В притчах Мат. 25,14-30 / Лука 19 розглядається відоме відношення до матеріального світу. Якщо прослідкувати взаємозв’язок (етична позиція митаря у Лукі, попередня притча про силу віри дів у Матвія), то виявиться, що мова йде не про примноження матеріальних цінностей чи фінансів, а про більш глобальні речі. Це, наприклад, добре видно у Лук. 12 / 33, де душевні цінності поставлені вище земних. Тим не менш, відповідальне відношення з довіреними цінностями розповсюджується і на матеріальну сферу. Якщо дається порада допомагати бідним і знедоленим, отже, матеріальна і фінансова підтримка також визнається важливою, а матеріальне не вважається нікчемним. Головне, якій цілі служать майно та гроші. Якщо вони йдуть на поширення брехні, обману, сприяння кримінальним структурам і підтримку проектів, безпека яких для простих (непричетних до криміналу) людей та інших Божих створінь викликає сумніви, такі дії суперечать відповідальній взаємодії між людьми, яку її на кожному кроці демонстрував Христос. Ісус ніде не пропонував керувався так званій «волею обставин».

Іслам забороняє боргові відсотки. Однак іудеї з християнами можуть знайти аналогічні поради і в Біблії (Старий Заповіт навіть має прямі заборони) – Ієзекіїль 18, 8 і 9. «(хто) в зростання не віддає і лишка не бере, від неправди стримує руку свою, суд людини з людиною робить правильний, чинить згідно заповідям Моїм і дотримується постанов Моїх щиро: то він праведник, він неодмінно буде жити, говорить Господь Бог». Див. Також Єздра 7, 24 (заборони на стягування податей, мит і податків з осіб певних професій); сенс Притчі 28, 8 в спрощеному вигляді зводиться до того, що придбання грошей шляхом лихварства зрештою допустимо, якщо гроші через багатих потрапляють до бідних. В наш час, коли гроші використовуються проти інтересів і бідних, і часто всезагального блага, правило, яке закладене в даному вірші, не виконується. Щоб правильно розставити пріоритети, важливо пам’ятати, що вірш особливо підкреслює важливість цілі, на які витрачаються гроші.
В Новому Заповіті про відсотки говориться в Мат. 23, 23 та
Мат. 17, 24.
Для нашої розробки важливіші ті моменти, які представляють інтерес, навіть якщо дослідження виходить за історичні рамки Старого Заповіту. Тому ми не будемо торкатись тут
Другозаконня 23, 20.

Біблія спонукає до того, щоб не влазити без причини у борги (цитати 22:7) і планувати наперед (цитати 21:5), а також постійно вчитися у відношенні мудрості і знань (наприклад, цитати 4:5-8). Вона спонукає до економії, вже згадана «десята» повинна відкладатися кожен рік на паломництво до релігійних свят і дари до них (5 Мозес 14:22-27). Апостол Павло закликав християн відкладати кожного тижня небагато, щоб мати можливість допомогти християнам (1 Коринтян 16:1,2), які попали у нестаток, і просив бути стриманим у вжитку земних благ (1 Тимофій 6:8). Ісус виходить з того, що спочатку треба порахувати, чи вистачає грошів на те, щоб, наприклад, побудувати щось (Лука 14:28). Вміле ведення хазяйства було б і сьогодні досить необхідним засобом оздоровлення і проявом передбачливості: приватна і загальна заборгованість є причиною номер один світової фінансової нестабільності. Сайт «Шляхи Христа» не переслідує політичних цілей, тому тут наводяться тільки загальні погляди.

* Про це, зокрема, говорив Ернст Фер, директор Інституту емпіричних економічних досліджень при університеті Цюріха, в своєму інтерв'ю «Реципрокальний альтруїзм…»,
журнал «Спектр науки», березні 2002 р.
** Духовна сторона цих цінностей пояснюється в главі про Нагірну проповідь в основній частині трактату на сайті Ways-of-Christ.com.
*** Див. також нашу сторінку «Основи етики».

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Відношення християн до суспільства і політики*.

Мат. 22, 21; Мар. 12,13-17; Лук. 20,20-26: Фраза «Віддайте кесареве кесарю, а Боже Богу» виражає реалістичну позицію у відношенні сплати податків римській владі. У ній наводиться чітка різниця між функціями держави і релігії. Вона зовсім не припускає принципіальне преклоніння перед владою імущих.
У Діяннях апостолів 5, 29
говориться: «…повинні коритись більше Богу, ніж людям». Відповідно Христос не виправдовує будь-який відступ під натиском «обставин».

З одного боку, всезагальну шкалу цінностей Нагірної проповіді (Мат. 5-7) неможливо зробити практичним керівництвом для суспільної діяльності. З іншого боку, духу Христа суперечить така життєва позиція, при якій людина в особистому житті робить згідно заповіді про любов до ближнього, а, працюючи, в суспільних об’єднаннях чи виконуючи політичні функції, керується протилежними принципами. Серйозна етика** повинна проявляти себе на всіх рівнях і врешті-решт стати керівництвом для всього світу. Наприклад, суперництво з іншими людьми із застосуванням нечесних методів, обман громадськості, таємна реалізація проектів, безпека яких для простих (не причетних до криміналу) людей викликає сумніви, суперечать духу істинності і відповідальності, який демонстрував Христос. Так може християнський ангажемент зажадати самостійного мислення, що виходить за рамки однобокого“ лівого /правого“ образу мислення.

Матвій 7:3-5 «... вийми раніше колоду з твого ока і тоді побачиш, як вийняти сучок з ока брата твого» не є, очевидно, керівництвом кожному окремо обмежитися роботою виключно над своїми слабостями - таке враження могло б залишитися в деяких колах християн. Це повинно тільки стати життєвою нормою – завжди починати з себе, щоб потім, коли людина вільна від своїх проблем, може приписувати щось іншим, попереджувати чи критикувати їх там, де необхідно. Це відноситься знову ж як до приватного оточення, так і до політиків.

Ієремия 29,7 дає пророцьку пораду: «Піклуйтесь про благоустрій міста, в яке Я переселив вас, і моліться за нього Господу; бо при добробуті його і вам буде мир». Це – пропозиція приймати рішення для загальної користі у самому широкому сенсі слова. В Мат. 5,13, Мат.13,33 та інших місцях християнам рекомендується виказувати зацікавленість в справах суспільства, бути «сіллю Землі». Однак в житті християн може виникати ситуації, коли їм варто відсторонитися від непорядних суспільних явищ. В Одкровенні Івана 18,4 сказано: «І почув я інший голос з неба, який говорить: вийди з неї (місто Вавилон, велика блудниця), народ Мій, щоб не брати участь вам в гріхах її і не піддаться виразкам її».

* Веб-сайт Ways-of-Christ.com не переслідує нияких політичних цілей. Зауваження з цієї теми носять виключно загальний характер.
** Див. також нашу сторінку «Основи етики».
Див. також нашу додаткову сторінку
«Відношення християн до економічних і соціальних питань».

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Християнство і філософія: про промови Хабермаса «Віра і знання»*.

Філософ Юрген Хабермас***), який до цих пір вважався нерелігійною людиною, визнавав важливість релігійних уявлень як джерела цінностей і соціальної спайки світського суспільства. Богоподоба людини, наділеної правом на свободу і здатністю нею користуватися, може навести на певні роздуми навіть, як він себе називає, «людини без релігійного слуху». Світ не здатний вижити без примирення і прощення – цінностей, які прийшли із релігії. Він говорить про «страждання невинно скривджених, збезчещених і вбитих, яке перевершує всіляку можливість його компенсації, яка присутня у людей». «Втрачена надія на воскресіння залишає після себе відчутну порожнечу (у секулярному суспільстві)».

Хабермас знаходить важливі зрушення в мисленні освічених християн. Такі ж зрушення повинні, на його думку, відбутись у відношенні світських мислителів до християн:

- Релігійна свідомість повинна переварити «дисонуючі» контакти з іншими конфесіями і релігіями на рівні пізнання. Хоча б на Заході зараз існує певна ступінь цивілізованості відношень, нехай вона і обмежена. Важливі для екуменістічного, міжконфесійного діалогу моменти розкидані по основній частині трактату і додатковим сторінкам, наприклад, там, де говориться про церкви і етику.

- Повинна зберігатися орієнтація на наукові «авторитети». З точки зору даної праці більшість в науці далеко не завжди займає найбільш передові позиції або не бажає їх помічати із міркувань економічного характеру. Тому авторитет більшості в багатьох питаннях викладає сумніви. Науці також бракує чесності і плюралізму у відношеннях між дисциплінами. В першу чергу це торкається глобальних питань, які зачіпають образ людства, наприклад, генних технологій (ця проблематика згадується Хабермасом), але й інших природничих наук також. Дана проблема фігурує в багатьох місцях трактату. Нам потрібен діалог між наукою і релігією. Але в ньому повинні враховуватися і останні досягнення новітніх розділів природничих наук**, тобто альтернативні дослідження і тому подібне. Крім того, з боку релігії повинні братися до уваги пізнання, придбані шляхом осмислення глибинного релігійного досвіду, а не лише продукти теологічних висновків. Ще це дає можливість того, що сторони почують один одного. Попередні діалоги на основі застарілих наукових парадигм (принципів і картин світу) і куцих уявлень про християнство цієї цілі не досягали. Духовні науки також можуть отримати користь з такого процесу. Людина знову може вважатись людиною, душа – душею, а не хімічною функцією мозку.

- релігійна свідомість повинна спиратись на «основи конституційного ладу…». Хабермас вказує на те, якою руйнівною силою може обернутись відсутність цього кроку в релігійній сфері. Адаптація сучасних християн до політичних свобод частково є кроком у напрямі повернення до витоків християнства до його злиття з державою в 325 році н.е., яке відбулось під тиском самої держави.

Тоді як християнські та інші релігійні кола в стосунках зі світськими інститутами, як правило, прагнули пристосуватися до мови останніх, згідно думки Хабермаса, тепер уже нерелігійні кола повинні налаштуватись в діалозі з християнами та іншими віруючими на їх уявну хвилю, не обмежуючись «скасуванням попередніх установок» на словах. Секулярна більшість, вирішуючи важливі для віруючих питання, повинно не «пробивати» свої рішення силою, але як треба перевіряти, які корисні висновки можна отримати із заперечень віруючих. Представники природничих наук, політики та інші повинні реально налаштуватись в діалозі з християнами на ту «субстанцію», яка звучить в поняттях «світостворення», «творіння» та «людина», у противагу поняттям «космос», «біосфера», «екологія», «живі істоти» і «хомо сапієнс».

Хабермас в діалозі між релігією та наукою розраховує на «третю сторону» - «демократичний та освічений сенс». Діалог повинен йти в «постсекулярному суспільстві», яке приймає існування релігійних груп як дане. У Німеччині це не дуже гарно виходить, в дискусіях поки беруть участь тільки великі церкви. У США індивідуальна релігійна діяльність користується більшою повагою, однак релігійні цінності проникають там в секулярне суспільство в такій формі, що від їх початкового сенсу часом не залишається і сліду.

* «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг»/«Зюддойче Цайтунг» від 15.10.2001 р. чи див. німецький текст в Інтернеті;

** Див. також нашу сторінку «Природничі науки і віра в Бога».

***) Примітка: Хабермас та інші філософські течії:
Юрген Хабермас поряд з Теодором Адорно та Гербертом Маркузе входив у «Франкфуртську школу», «критична теорія» якої значно вплинуло на студентський рух 1968 року. Ця теорія увібрала в себе видозмінені немарксистські, просвітницькі і атеїстичні підходи.
Гюнтер Рормозер, починаючи з 1969 року, піддавав теорію і практику руху 1968 року критиці з консервативних філософсько-теологічних позицій. Він вважав «утопію» шестидесятників ерзац-релігією (а отже, конкурентом церковній есхатології) і намагався протиставити їй давнє вчення Августина про «два (богоугодні) царства» - релігію та державу.
Як представники Франкфуртської школи, так і їх супротивники з числа християнських консерваторів і лібералів до сьогодні висувають однобічні аргументи, які незмінно викривають інший бік, причому «супротивник» помилково відображається як монолітний блок. Один без розбору відхиляє традиційні цінності, деякі з котрих при диференційному підході можна було б зберегти. Інші не бажають бачити, що у нових соціальних рухів крім ідеологічних викрутасів були справедливі, «емансипаторські» мотиви. Люди в Німеччині та в інших країнах за минулий час просунулись в цій дискусії далеко уперед, так як багато не хотіло залишатись на «барикадах» 1968 року. В науці ж цей прогрес поки знайшов слабке відображення. Досі ще виходять книги, де супротивникам приписується будь-яке зло під сонцем, а дії соратників подаються як бездоганні.

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Загальнохристиянські аспекти питань екології*).

Буття 1, 26-28 «І сказав Бог: зробимо людину за образом Нашому за подобою Нашою, і нехай володарюють вони…на землі**)». Дана фраза ніяк не означає, що людина може обходитися з оточенням безвідповідально, хоча на практиці вона, на жаль, робить саме так. Тут швидше йде мова про первинне уявлення про людство як кінцеву вершину всесвіту, наділену богоподібними властивостями, про природний авторитет людини, здатної «наректи» інших тварин і поводитися з ними з повною відповідальністю. Буття 2, 15 таким чином характеризує цю відповідальність: «І взяв Господь Бог людину, і поселив її у саду Едемському, щоб обробляти його і берегти його». Об’єктом «зберігання» є живе світостворення, яке знаходиться у процесі розвитку. Пізніше людина випадає з єдності з Богом і Його світостворення і стане егоїстом (див. історію вигнання з раю). Позбавившись цієї основи, людина змушена самостійно заново освоювати всі духовні основи і вже не може уповати на райські повноваження.

Новий Заповіт відносився до світостворення не менш серйозно. У Посланні до римлян 1, 20 говориться: «Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розгляд творення видимі». Там же 8,19: «Бо тварина з надією очікує одкровення синів Божих» (в іншому перекладі: «людини покутуваної», тобто поява людей, які досягли більшої досконалості). До римлян 8, 22: «Бо знаємо, що кожна тварина сукупно стинається і мучиться донині». Марк 16, 15: «І сказав їм: йдіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всілякій тварині (див. також До колосин 1, 23). Ісус Христос приходить на допомогу. Але і він не знімає з людини відповідальності за інших людей і живих істот, але допомагає людям стати досконалими, «як досконалий Отець ваш Небесний» (Мат. 5, 48), тобто такими, якими вони були задумані спочатку - здатними до усвідомлення своєї відповідальності.**** Лише таким чином людина знову може стати частиною світостворення. Але тільки, якщо вона прийме цю допомогу. Подальше перебування людини в безбожництві в Посланні до римлян 1, 20 прямо названо «безмовним».

В Одкровенні Івана (про його характер див. частину 2 основного розділу) згадуються катастрофічні явища, які осягнуть людство в цілому або частково, а також решту природи. Тим не менш, ці побічні прояви Божої правки ніде не представлені позитивно чи як безпосередні цілі Божого промислу. Ніде в Одкровенні провина не знімається з людей, які самі сприяють вимиранню видів та іншим катастрофам, і вже тим більше ніде не немає закликів до людей продовжувати в тому ж дусі.***) Навпаки – наша легковажна цивілізація піддається в Одкровенні різкій критиці.
Одкровення не є відступом від позитивного настрою решти розділів Нового заповіту, таких, наприклад, як Нагірна проповідь. (Мат. 5, 5: «Блаженні лагідні, бо вони успадковують землю»).

До «креаціонізму», особливо розповсюдженому в англомовних країнах: наш сайт не представляє ніяких видів «-ізмов». Створення світу і людини дійсно дає можливість припущення божої мудрості замість чистого принципу випадковості. Див. також наш сайт «Природничі науки і віра в Бога». Також доречно і сумніви у відношення деяких невстановлених археологічних та історично-геологічних часових відрізків. Але тим, хто сприйняв «7 днів створення» Книги Буття у сучасному розумінні 7 днів по 24 години, варто визнати це інтерпретацією: віра, тим самим, не підтверджується, не спростовується. Світ, як він існує сьогодні, є наслідком повністю створеної Землі чи Землі, яку створили, з її сучасним обертанням, чого спочатку ще не було. Вже у самій Біблії говориться: «Для Бога тисяча років як день». 7 днями можна позначити щось реальне, таке як «часові відрізки», «цикли створення» невказаної тривалості. Розглядати саме об'ємні процеси створення як найкоротші за часом виявиться, незабаром, так само безглуздо, як і багато археологічних уявлень, що існували до цих пір. У Біблії, у достатній мірі, давно зрозуміти, що Бог ще до людей Моїсея довірявся таким людям як Єнох і Ной. Наша сучасна історія створення дозволяє сягати до давнього усного, а потім письмовому переказу цих – справжніх – джерел, частини котрих можна знайти і в інших культурах. Дослідникам відомі, наприклад, деякі схожості, які кидаються в око, з шумерським епосом Гільгамеша. Це не означає, що Книга Буття була списана звідти, але нагадує про те, що Авраам був з Месопотамії.

*) Даний веб-вузол не переслідує політичних цілей. Тому тут обговорюються тільки загальні міри і не даються рекомендації до дій з конкретними політичними питаннями сучасності.

**) Це може бути розглянуто як особлива форма панентеїстського підходу («світ перебуває в Бозі») – не плутати з пантеїзмом («Бог розчинений в світі»). Найпряміший зв'язок Бога із створеним відбувається в даному випадку за допомогою людини (див. також Євангеліє від Івана 14:21, 14:23, 15). І навіть він відбувається практично лише в тому об'ємі, який людина в змозі усвідомити і з яким вона усе більш рідниться з Христом. Також і радість від створеного може привети до Бога. Але при такому підході до створеного можливі і серйозні омани, при яких Бог – це всього лише слово для здійснення своїх матеріальних справ і бажань.

***) Наприклад, в США це зрозуміло не всім.

****) Можливості свідомості, яка розвивається, представлені детально у частині 1 нашого основного тексту, основуючись на різних етапах в житті Ісуса. Сьогодні, наприклад, людина може свідомо вчитись – на відміну від більш ранніх та інстинктивних засобів – для того що глибше усвідомити відношення з її оточенням, навколишнім світом та землею. Роблячи так, він чи вона може отримати «взаємопов’язане мислення» (термін, що використовується Фредеріком Вестером, хоча й на іншій основі) або «багатофакторне мислення» (термін, який використовує Дорнер для вивчення комплексних екологічних відносин), замість «лінійного» або «єдинопричиного» мислення («1 причина» → 1 «наслідок»), яке не можна використовувати у цьому контексті. Дивись наступні сторінки: «Свідомість, мозок та свободна воля людини», «Основи етичних цінностей», «Загальні християнські погляди на економічні та соціальні питання», «Загальні точки зору на суспільство та політику», «Християнство та філософія…»

Див. також додаткову сторінку «Основи етичних цінностей»

Назад до змісту на цій сторінці.

 

Ненароджені діти*.

Початок людського життя.
Образ людини у консервативних і критично налагоджених християн схожий в одному – і ті, та інші вважають, що життя людини починається із зачаття. Біблія трактує людське життя як нероздільне ціле, таке, що бере початок від Бога, що передається від покоління до покоління і що включає різні рівні розвитку і дорослішання кожного індивідуума. У ній ніде не говориться, що життя немає цінності або гідності до народження людини або в похилому віці, коли її долають хвороби. Професор Бекле в книзі «Настільна книга християнської етики» приводить історичні свідоцтва того, що деякі богослови, хоча в їх працях про це не згадується, вважали найважливішим моментом не зачаття, а імплантацію зародка (нідацию).
Сучасні природничі науки прагнуть до ціннісного нейтралітету. Проте навіть дані природничих наук доводять, що між моментом запліднення і повним дорослішанням людини немає різкої межі. У якій би крапці суспільство не встановлювало поріг початку людського життя, він завжди буде довільним. Наприклад, Еріх Блехшмідт в «Ембріології» пише, що «біогенетичний закон» Геккеля, згідно з яким ембріон нібито повторює етапи розвитку тваринного світу, – безнадійно застаріле уявлення. Всі органи людини із самого початку цілеспрямовано розвиваються відповідно до своїх функцій. Сьогодні реакцію ембріона можна відслідковувати за допомогою ультразвуку. Професор генетики людини Л.
Лежен підкреслює, що схема дорослого людського організму закладена вже в генах заплідненої яйцеклітини. Можна сказати, що людина – фізичне втілення цієї схеми. Це також підтверджують дані дослідження мозку, еволюційної неврології і психології. Дослідники з холістичним, неупередженим підходом виявляють процеси свідомості і пам’яті на все більш ранніх стадіях розвитку. Таким чином, дане ціннісне уявлення вже розповсюдилось за рамки релігії.

Інше питання – як бути з такими переконаннями на практиці?
Заповідь «не вбий» – Вихід, 20 – за часів Старого заповіту розумілася як «не здійснюй навмисного вбивства». Уявлення про те, що є вбивство навмисне, а що немає, пізніше змінились. В більш широкому сенсі заповідь застосовується до всякого людського життя, вегетаріанці зверх того застосовують її ще і до тваринного світу. Початок сучасної міжконфесійної «світової етики»** містить в собі ідеал «пошани всякого життя».
Але з іншого боку, будь-яка серйозна жіноча консультація, спонукаючи жінок до виношування плоду і пропонуючи допомогу, враховує їх конкретну життєву ситуацію зі всіма її труднощами, страхами, муками совісті і так далі і нам теж не можна огульно таврувати ганьбою всіх, хто вирішив піти на аборт. Жінці таке рішення рідке дається легко. Слід також пам'ятати про частку відповідальності чоловіків і оточення і не перекладати її лише на жінку.
Коли йдеться про скорочення числа абортів або їх повне подолання, то, окрім персональної допомоги, необхідно максимально полегшити життя батьків і дітей в суспільстві, вирішуючи їх проблеми, через які багато хто якраз і йде на переривання вагітності, а не створювати додаткові труднощі соціально слабких.

Правові питання*.
Ісус Христос дав людям можливість свідомого морально-етичного вибору, дозволив їм не знаходитися в повній залежності від зовнішніх юридичних норм або звичаїв, як це було в старозавітні часи. Проте, правові норми можуть служити опорою у вирішенні етичних питань майже у всіх сферах життя. Кримінально-правові положення (наприклад §218 у Німеччині) – десь вони строгі, а десь ліберальні – практично ніде в світі не роблять помітного впливу на число абортів. Тому, як вже було сказано вище, проблема повинна вирішуватися в іншому плані.

Взаємозв'язок генної технології і репродуктивної медицини.
В ході наукових досліджень і штучного запліднення також відбувається «витрата» ембріонів, яка в Німеччині, наприклад, намагаються обмежити Законом з охорони ембріонів. В наш час додаткові приводи для переривання вагітності може давати предімплантаційна діагностика.

Наслідки в інших областях.
Коли справа стосується охорони життя, необхідно враховувати всі небезпеки, яким піддаються ті, що вже народилися, особливо ті, яким однаково піддаються ті, що вже живуть і ще не народилися. Екологічні проблеми впливають і на мати, і на зародок. Зародок чутливіше і на нього вони діють навіть сильніше, ніж на дорослу людину. Спеціалісти з охорони життя нерідко це випускають з виду. І навпаки – ті, хто печуться про захист довкілля, частенько байдуже ставляться до проблеми абортів, про що, наприклад, ще в 1985 році з тривогою говорив Франц Альт.

*) «Шляхи Христа» - веб-вузол, який знаходиться поза політикою. Наші матеріали ні проти кого не направлені, не висувають які-небудь політичні вимоги і поширюють інформацію лише загальної властивості.
**) Див. також додаткову сторінку Основи етичних цінностей:

 

Назад до змісту на цій сторінці .

До першої частини: етапи Євангелія.  / до другої частини: етапи Одкровення. / Частина 4: Старий Заповіт, Матеріали діалогу з іншими релігіями.

Електрона пошта: Будь ласка, пишіть на англійській чи на німецькій мові. Якщо ви володієте тільки українською, а написати вкрай необхідно, будь ласка, використовуйте короткі речення. (У нас в розпорядженні не завжди є люди, які розуміють українську мову в достатній мірі): ways-of-christ.com.

На головну сторінку.

 

 Посилання на інші мови і права, Право видання.

Інші Інтернет-сторінки можна знайти за адресою http://www.Christuswege.net   (німецька мова) і http://www.ways-of-christ.net  (англійська мова). Переклад на інші мови див. на Homepage. Німецький і англійський текст веб-видання постійно оновлюються і містять окрему сторінку «Зміни», а також інші додаткові сторінки. Дозволяється роздрук і поширення опублікованого в інтернеті тексту без зміни його вмісту. Переклади на інші мови не завжди проходять перевірку.

Короткі цитати з Біблії і примітки, які можуть варіюватися залежно від різних варіантів перекладу, доповнюють відповідні глави основного тексту. Проте ці витримки не можуть замінити супутнє вивчення і медитацію над цілісними главами Євангелія або тексту Одкровення. Для цього рекомендується користуватися Біблією чи Новим Заповітом.