3) Індійське слово «йога», дослівно значить «приєднання», також означає пошук воз’єднання з першоосновою.

«Боголюдина» чи послана Богом людина, Ісус Христос, «новий Адам» сигналізує, що вслід за ним люди також можуть відновити свої здібності, котрі дали їм на початку, що наступив час виправити загрозливі перекоси. Можна вважати, Землі «повезло» отримати в його обличчі зв’язок з першоджерелом життєвого змісту – Богом – і найвищим рівнем розвитку людської свідомості. Він зміг здолати сили розкладання. Хоча він відрізнявся від інших людей, все ж він залишається людиною, яка змогла досягти своєї мети. Завдяки йому люди можуть повторити його шлях, особливо якщо робити це свідомо. Його життя і воскресіння вплинули навіть на тих, хто нічого не знав про історичного Христа, подібно тому, як нові навики, придбані тваринами на одному острові, раптом передаються, і доволі швидко, тваринами того ж виду на ще більш віддаленому острові згідно тенденції, відміченою Шелдрейком.

Внутрішній зв’язок людини з Богом спочатку можливий і без участі церкви, хоча община однодумців християн може надати велику допомогу. Суперечливі богословські доктрини, котрі в цільному єстві Христа виділяють або душерятівника, або соціального реформатора, навряд чи можна вважати мудрістю в останній інстанції, навіть якщо вони допомагають окремим людям, особливо таким, хто знайомий з декількома доктринами одночасно. Будь-яка людина може налаштуватися на хвилю Христа в «тихому закутку», але це можливо зробити навіть посередині ринкової площі. Це можна зробити, якщо викликати з пам’яті свої відвічні здібності (див. етапи Євангелія). Якщо припускати, що Христа можна сприймати і після його смерті (адже навіть люди згідно багатьом свідченням продовжують жити після смерті як свідомі істоти, хоча їх не бачать інші люди на Землі), отже, Христа можна вважати існуючим до сих пір. З’являється можливість для молитви «в ім’я Його» або молитви з ним як зі «старшим братом» всеосяжному Богові-отцю (див. Ів. 15, 16; Мат. 6, 7-15; Мат. 18, 19-20). Ось приклад:

Одним з етапів шляху є «любов до Бога», який стоїть вище всього, а також любов «до ближнього як до себе самого» (Мат. 19,19), що має на увазі і любов до себе також. Любов до себе може бути частиною прагнення до розуміння своєї задачі в своєму колі. Любов зв’язує з Христом, так як вона є його основною рисою у поєднанні з мудрістю. Благі вчинки у дусі Христа нерідко допомагають зрозуміти шлях Христа у внутрішніх і зовнішніх проявах. Ісус слідував раніше закладеним основним етичним правилам, тому що людина зазвичай «пожинає те, що посіяла» (Гал. 6, 7), однак від поклав вищу відповідальність на кожного, не підкреслюючи значення зовнішніх законів. При цьому людина може відчути в собі дещо співзвучне Христу, навіть якщо це сприймається як совість, з чого бере початок внутрішнє «народження зверху» (Ів. 3). Говорячи іншими словами, з часом людина як ціле все більше пронизається духом того, що до неї пережив Христос. Така відправна точка може бути виявлена людиною у своєму серці, душі або дусі – засоби пізнання у всіх різні. Як би окремо взята людина не сприймала Христа і пов’язану з ним енергію, розумно як можна частіше фіксувати свою свідомість на тому, що дана людина вже встигла дізнатись, з тим, щоб у неї розвивався прямий контакт з Богом, навіть коли спочатку прогрес не дуже помітний.

Енергію, котра розвивається в середині людини як вияв милості Божої, може доповнювати універсальна цілюща сила, яка походить від «зовнішнього» Христа або Бога. Її сприйняття і тут може дуже відрізнятись, але в будь-якому випадку вона буде явною і зробить відповідний вплив на оточуючий світ. Якщо раніше подібні явища обмежувались небагатьма людьми, котрі вважались «містиками», «святими» і т.д., то в наші часи «апокаліпсиса» вони все більше розповсюджуються серед звичайних людей. Хоча значення цього процесу до кінця не зрозуміло, про нього тут треба згадати. Це універсальна «зовнішня» дія або поглинається, або при деяких обставинах болісно відскакує від забарикадованих людей, у котрих в середині не розвилось нічого схожого. В такому випадку вона сприймається як «суд».

Подібно етапам розвитку людини від дитинства до зрілості людські культури розвивались, піднімаючись від одного рівня свідомості до іншого. При цьому з’являлись нові здібності (вільне волевиявлення, відчуття і мислення), з іншого боку, зменшувалась першепочаткова усвідомленість людей про цілісність світу, накопичувались проблеми. Див. «Першопочаток і сучасність» Жана Гебсера: архаїчна, магічна і містична свідомість, а також вірогідність виникнення інтегрованої свідомості, котру можна назвати розсудливою свідомістю. Видатні зразки для наслідування сприяли тому, що етапи розвитку, які були помітні хіба що спочатку, розкривалися по-справжньому, принаймні, в масштабах, здатних вплинути на культуру. Цей процес йшов наперекір всім перешкодам, але часто супроводжувався великими втратами. У новітню епоху знову стало помітно, що людство і окремі народи стоять перед доленосним вибором. Щоб вижити, їм доведеться здійснити нові малі і великі «квантові стрибки» і пройти через нові етапи еволюції. ⁴⁾ Вони намічались вже 2000 років тому. Це не має відбуватись за рахунок раніше придбаних якостей, наприклад, розсудливості. Якщо достатньо окремих людей будуть виробляти у себе все ціліснішу розсудливу свідомість, все більше будуть поєднувати себе зі своєю божественною першоосновою¹⁾, катастрофу апокаліпсис все ще можна запобігти за допомогою той, що йде «згори». Потрібен також зв’язок з зовнішніми рухами активістів, наприклад, рухом за підтримку миру. Всі люди доброї волі грають свою важливу роль у «п’єсі». Багато людей, які випадають із русла сталих релігійних течій, явно шукають своє місце, випереджають свій час, допомагають отримати уроки з минулого, не дивлячись на засилля «посередності», що зберігається. Питання, що є кінцевою метою, зовнішнє «спасіння» чи екзистенціальний прогрес свідомості і буття людини, відноситься до розряду питань про те, що з’явилось раніше – яйце чи куриця. Колишні шкали цінностей неминуче прийдеться трансформувати, так як людина вже доволі ясно може собі представити, куди веде слідування колишньої, застарілої програмі. Як все на світі є частиною цілого, так і всіляке добре діло вливається в загальну скарбничку.